Інтерактивні технології на уроках української мови та літератури
Ефективність інтерактивних технологій залежить від роботи вчителя:
- давати завдання учням для попередньої підготовки: прочитати, продумати, виконати самостійні підготовчі завдання;
- відбирати для уроку або заняття такі інтерактивні вправи, які дали б учням «ключ» до освоєння теми;
- під час самих інтерактивних вправ давати учням час подумати над завданням, щоб вони сприйняли його серйозно, а не меха нічно або «граючись» виконали його;
- на одному занятті використовувати одну (максимум - дві) ін терактивних вправи, а не їх калейдоскоп;
- проводити спокійне глибоке обговорення за підсумками інтер активної вправи, зокрема акцентуючи увагу й на іншому мате ріалі теми, прямо не порушеному в інтерактивній вправі;
- проводити швидкі опитування, самостійні домашні роботи з різноманітних матеріалів теми, що не були пов'язані з інтерак тивними завданнями.
Класифікація інтерактивних технологій
Залежно від мети уроку та форм організації навчальної діяльності учнів розрізняють:
1) Інтерактивні технології кооперативного навчання:
- робота в парах, ротаційні (змінювані) трійки, два - чотири - всі разом,
карусель, робота в малих групах, акваріум.
2) Технології колективно-групового навчання:
- обговорення проблеми в загальному колі, мікрофон, незакінчені речення,
мозковий штурм, навчаючи - учусь, ажурна пилка, аналіз ситуації, вирішення проблем, дерево рішень.
Структура уроків при застосуванні інтерактивних методик.
Застосування інтерактивних методик висуває певні вимоги до структу ри уроку, яку докладно описала О. І. Пометун у посібнику «Сучасний урок. Інтерактивні технології навчання» .
1. Мотивація
Мета цього етапу - сфокусувати увагу учнів на проблемі й викли кати інтерес до теми. Прийомами навчання можуть бути питання, ци тата, коротка історія, невеличке завдання і т. ін. Займає не більше 5% часу заняття.
2. Оголошення, представлення теми та очікування результатів
Мета - забезпечити розуміння учнями змісту їхньої діяльності, тобто того, чого вони повинні досягти в результаті уроку і чого від них очікує вчитель. Часом буває доцільно залучити до визначення очікува них результатів усіх учасників заняття (5% часу).
3. Надання необхідної інформації
Мета - дати учням достатньо інформації для того, щоб на її основі виконувати практичні завдання. Це може бути міні-лекція, читання роздаткового матеріалу, виконання домашнього завдання. З метою економії часу можлива інформація в письмовому вигляді для попере днього (домашнього) вивчення. Наприклад, деякі уроки побудовані та ким чином, що в книзі учня є інформація, достатня для виконання завдань: з нею ознайомлюються до початку уроку. На самому уроці вчи тель може ще раз звернути на неї увагу, особливо на практичні поради, якщо необхідно - прокоментувати терміни або організувати невеличке опитування (10% часу заняття).
4. Інтерактивна вправа - центральна частина заняття
Мета - практичне освоєння матеріалу, досягнення поставлених ці лей уроку. Послідовність проведення цього етапу така:
Інструктування - вчитель розповідає учасникам про цілі
вправи, про правила, послідовність дій і кількість часу на вико нання завдань; запитує, чи все зрозуміло учасникам.
Об'єднання в групи, розподіл ролей.
Виконання завдання, під час якого вчитель виступає як ор ганізатор, помічник, намагаючись надати учасникам максимум можливостей для самостійної роботи і навчання один з одним.
Презентація результатів виконання вправи. Інтерактивна частина заняття займає близько 60% його часу.
5. Підбиття підсумків, оцінювання результатів уроку
Мета - усвідомлення того, що було зроблено на уроці, чи досягну то поставлених цілей, як можна застосувати отримане на уроці в майбутньому. Підбиття підсумків бажано проводити у формі питань: що нового дізналися? яких навичок набули? наскільки це може бути кори сно в житті? Крім того, можна задати питання із проведення самого уроку: що було найбільш вдале, що ще сподобалося, що слід змінити в майбутньому. Важливо, щоб самі учні змогли сформулювати відповіді на всі питання. Для опрацювання результатів бажано залишити до 20% часу уроку.
Дотримання цієї структури уроку є обов'язковим, якщо виконання інтерактивної вправи займає більшу частину часу.
При виборі інтерактивної техноло гії мають бути дотримані певні правила організації такого навчання:
- учасники повинні мати певну психологічну підготовку (самообмеженість, скутість, традицій ність поведінки заважає);
- до роботи залучаються (тією чи іншою мірою) всі учасники навчального процесу;
- поділити клас на підгрупи;
- до заняття треба відповідно при готувати приміщення;
- заздалегідь слід подбати про необхідні для творчої роботи
матеріали;
- налаштовувати учасників на серйозне ставлення до питань
процедури та регламенту;
- створити атмосферу довіри, природності, невимушеності, легкої і
приємної бесіди.
Узагальнення й систематизація знань, умінь і навичок учнів із теми «Прикметник».
Інтерактивний урок у 6 класі
Мета : узагальнити та систематизувати знання учнів з теми « Прикметник»; розвивати вміння аналізувати мовний матеріал; перевірити рівень навчальних досягнень із даної теми; розвивати творчі здібності школярів; формувати навички роботи в групі; виховувати повагу до українських традицій, символів.
Обладнання: таблиця « Частини мови», індивідуальні картки, символи українського народу ( калина, верба, тополя, барвінок, дуб); картки самооцінювання та сигнальні катки.
Тип уроку: урок узагальнення і систематизація знань.
Очікувані результати:
Після сьогоднішнього уроку учні
знатимуть: відомості про прикметник як частину мови.
вмітимуть: знаходити прикметники в реченні, визначати рід, число, відмінок, робити морфологічний розбір прикметника, визначати синтаксичну роль прикметника.
цінуватимуть: одвічні духовні цінності.
Хід уроку
І. Мотивація навчальної діяльності ( 3 хв.)
1. Слово вчителя.
- Сьогодні – незвичайний урок. Ми здійснимо подорож у країну «Морфологію».
ІІ. Актуалізація опорних знань ( 15 хв.)
Вправа « Відкритий мікрофон»
На які питання відповідає прикметник?
Яке загальне значення прикметника?
Які розряди прикметника за значенням?
Які прикметники мають ступені порівняння?
На які групи поділяються прикметники?
Яку синтаксичну роль виконують прикметники?
Учитель. Отже, ми з вами, подорожуючи Морфологією, зупинимося у місті Символи.
Запитання до учнів : Які легенди про рослини – символи ви знаєте?
Учень. Один парубок покохав вродливу дівчину Калину. Але батько не дозволив її брати, а посватав сино ві багачку Ганну. На весілля прийшла і Калина. Запросила коханого до тан цю і непомітно завела у сад, а тоді — до річки. Тут їх і застала Ганна. Калина вигукнула: «Нехай не буде і тобі життя з моїм коханим!» І потягнула Ганну у воду... Потонули обидві. Ганну поховали на цвинтарі, а Кали ну, як душогубку, — на кручі. І виріс там кущ із гіркими червоними пло дами. Назвали його люди калиною, яка стала символом дівочої краси і кохання.
Презентація домашнього завдання груп
Учитель. Послухайте домашнє завдання груп про символи, що зустрічаються у поезіях поетів.
Група 1. Дуже любив калину Тарас Шевченко. В Кирилівці, неподалік від місця, де стояла хата Шевченка, росте і досі величезний кущ калини. У багатьох віршах Шевченка є образ калини.
Тече вода з- під явора
Яром на долину,
Пишається над водою
Червона калина.
Зацвіла в долині
Червона калина,
Ніби засміялась
Дівчина-дитина.
Іван Франко також писав про калину. ( « Червона калино, чого в лузі гнешся…»).
Леся Українка у « Лісовій пісні» використала волинські легенди про вербу.
Мені здається часом, що верба,
Ота стара, сухенька, - то матуся.
Учитель. Послухайте завдання груп про символіку, пов’язану з квітами.
А що ми знаємо про символіку, пов'язану з квітами? Скажімо, тро янда, лілея були уособленням діво чої чистоти й любові, а півонія — жіночої миловидності. Не випадко во кажуть: «Розцвіла пишно, як пів онія». Любисток говорить про лю бов і злагоду в сім'ї. Чебрець при носить спокій у родину, здоров'я дітям. Материнка вважалася сим волом материнської любові до не мовляти.
Барвінок — одна з найпопулярніших, шанованих в Україні рослин. Споконвіку він символізував добрих духів — оберегів. З нього плели він ки для молодої та дружок, ним при крашали світлицю на весілля—щоб шлюб був тривалим, бо ж ця росли на стійко зеленіє, навіть під снігом, це робить барвінок також символом вічної пам'яті, тому його саджають на могилах.
У майстерні Шевченка при Ака демії мистецтв у Петербурзі на стіні висіли жмутки трав з України: полин, рута і барвінок.
Учитель. Дякую учням, які познайомили нас з цікавими фактами. Пропоную із підготовленого матеріалу виписати прикметники, визначити їх розряди та з трьома скласти речення.
ІІІ. Систематизація та закріплення знань ( інтерактивна вправа) (20 хв)
Завдання групам:
Прочитати загадки, відгадати їх. Чи змогли б ви відгадати загадки, якби з них було вилучено всі прикметники? Чому? Яка роль прикметників у мові?
Довгий, зелений, добрий, солоний, смачний і сирий. Хто це такий? 2. Біле – не сніг, зелене – не луг, кучеряве – не людина. 3. Що в світі наймиліше і найкраще? 4. Вовк залізний, хвіст конопляний.
Завдання 1 групі: Подані прикметники записати в три колонки : якісні, відносні та присвійні.
Розумний, охайний, шкільний, зимовий, Оксанин, порядний, дідусів, мідний, Петрів, козацький, сміливий, домашній, вовчий, широкий, батьківський, спортивний, червоний, солдатський, сусідчин.
Завдання 2 групі : З’ясувати способи творення поданих прикметників. Переписати, виділивши твірні основи та морфеми, за допомогою яких прикметники утворено.
Премудрий, передосінній, київський, неграмотний, придорожній, безхмарний, кароокий, вельмишановний.
Учитель. Давайте зараз проведемо спостереження над тим , як використовуються прикметники визначними поетами.
Є вірш Лесі Українки « Калина». Вона написала його в тяжку годину, після похорону свого друга .
Козак вмирає, дівчи нонька плаче:
«Візьми ж мене в сиру землю з собою, козаче».
«Ой коли ж ти справді вірная ді вчина,
Буде з тебе на могилі хороша ка лина.
Ой та не затужить і рідная нень ка,
Як ти, моя калинонька, моя жа лібненька...»
Йо ще й над миленьким не зросла травиця,
Як вже стала калиною мила-жалібниця.
Дивуються люди і малії діти,
Що такої пригодоньки не видали в світі...
Чия то могила в полі при дорозі,
Що над нею калинонька цвіте на морозі...
Шуміла калина листом зеленень ким:
«Ой що ж се я німа стою над моїм миленьким».
А хто вріже гілку, заграє в сопілку,
То той собі в серце пустить кали нову стрілку.
Учитель. Під час ознайомлення з віршем Лесі Українки « Калина» ви відчули емоційність поетики твору. ( Виписати прикметники, проаналізувати їх. ).
IV. Рефлексія. Самооцінювання ( 5 хв)
_ Так, урок наш скінчився,
Кожен, мабуть, вже втомився,
Бо ж працював сумлінно,
Щоб отримать за тему « відмінно».
Вправа « Мікрофон»
Продовжте речення : « На сьогоднішньому уроці я дізнався, що…»
V. Альтернативне домашнє завдання (2 хв)
1. Складіть кросворд, у текстах завдань до якого використайте прикметники.
Висновки
Інтерактивне навчання, безперечно,— цікавий творчий перспективний напрямок нашої педагогіки, який сприяє створенню ситуацій психологічної єдності в класі, забезпечує можливість самовираження і особистості кожного учня.
Є всі підстави передбачати, що інтерактивне навчання як форма
освітнього процесу дійсно здатна стати тим фактором, який оптимізує сутність і структуру педагогічної взаємодії.
Звичайно, немає й не може бути і універсальних схем, придатних для всіх випадків організації навчання. Структура уроку, тобто послідовність його частин й елементів, залежить передусім від мети та змісту уроку й не може будуватися стихійно.
Використання інтерактивного навчання — це не самоціль, а лише засіб для досягнення тієї атмосфери в класі, яка найкраще сприяє співробітництву, порозумінню й доброзичливості, надає можливості реалізувати особистісно орієнтова не навчання.
Шкільних педагогів завжди цікавила ефективність навчального процесу, результати, що можна отримати в кінцевому рахунку. На сучасному етапі розвитку суспільства найбільш ефективні для навчального процесу є інтерактивні методи. Ми знаємо, що контроль якості навчання вбудований у сам процес навчання. При застосуванні таких методів учні бачать свої помилки миттєво та наочно, й мають можливість їх ефективно виправити, або звернутися допомого до вчителя.
Назва інтерактивних методів у діяльності вчителя бере своє походження від англ. inter- взаємний, act- діяти. Як висновок, інтерактивне навчання - це насамперед діалогове навчання, в ході якого здійснюється взаємодія вчителя та учня, учня та іншого учня або групи, учня та комп’ютера, та ін.
При використанні такої форми організації пізнавальної діяльності конкретні завдання, що постають перед педагогом та навчальним закладом, стають для учнів та вчителів наочними і актуальними. Одне з них – своєчасне створення комфортних умов навчання, за яких кожен учасник процесу відчуває свою інтелектуальну спроможність. Досвід говорить, що це значно підвищує продуктивність навчання. Суть інтерактивного навчання: навчальний процес із самого початку спланований та організований так, що всіх учнів організаційно залучено до процесу пізнання, складення та формування висновків, створення певного результату, де кожен робить індивідуальний внесок, обмінюється знаннями, ідеями, способами діяльності.
Дане дослідження говорить: інтерактивне навчання дозволяє розв'язати одразу кілька завдань. Воно розвиває комунікативні вміння й навички, допомагає встановленню емоційних контактів між учасниками процесу, забезпечує виховне завдання, оскільки змушує працювати в команді, прислухатися до думки кожного. Використання інтерактиву вчасно знімає нервове напруження, дає можливість змінювати форми діяльності, переключати увагу на основні питання. Також важливо наголосити на використанні суспільного тренду до зростання комп’ютерних та мас-медійних технологій у сучасному житті, що робить організацію та використання таких методів значно простішим та дешевшим, ніж раніше.
Найбільш відомі форми інтерактивних методів - «велике коло», «вертушка», «акваріум», «дебати», «мозковий штурм», «Джиг-соу».
Кілька подробиць щодо використання таких технологій.
Проведення методу «велике коло». Викладач формулює проблему. У
продовж певного часу (приблизно 10 хвилин) кожен з студентів (учнів) індивідуально, на своєму листі записує запропоновані заходи для вирішення проблеми. Учні сидять по колу і по черзі за бажанням висловлюються з приводу певного питання. Обговорення триває, поки є бажаючі висловитися. Використання «великого кола» оптимально у випадках, коли можливо швидко визначити шляхи розв’язання питання або складових цього розв’язку. Вчитель може взяти слово після обговорення.
Інтерактивний метод «Джиг-соу» має ще інші назви - «Ажурна пилка», «Мозаїка». Під час його проведення робота учнів організовується таким чином. Спочатку іде підготовка до інтерактивної вправи (учні об’єднуються в «домашні» групи, кожен отримує картку червоного, зеленого, синього або жовтого кольору з номером своєї «домашньої» групи). Далі під час роботи в «домашніх» групах (наприклад, учні повторюють та обговорюють особливості відмінкових форм іменників другої відміни). Ця робота проводиться з картками. Коли картки в «домашніх» групах опрацьовано, а час вичерпано (10 хв.), учні розходяться за кольорами й об’єднуються в «експертні» групи. Обов’язкова умова – у кожній «експертній» групі повинні зібратися представники різних «домашніх» груп. Упродовж 7 хв. учням пропонується в групах висловитися та поділитися інформацією, отриманою в «домашніх» групах. Через визначений час учні знову повертаються в «домашні» групи і переповідають (5 хв.) отриману інформацію. Після цього пропонується представникам кожної «домашньої « групи висловитися за схемою (схему варто записати на дошці, коли йде робота в групах).
Охарактеризуємо три основні моделі навчання, що існують у сучасній школі. Я. Голант виділяв активну та пасивну моделі навчання залежно від участі учнів у навчальній діяльності.
Зрозуміло, що термін «пасивна» є умовним, оскільки будь-який спосіб навчання обов'язково передбачає певний рівень пізнавальної активності суб'єкта - учня, інакше досягнення результату, навіть мінімального, неможливе. У такій класифікації Я. Голант скоріше використовує «пасивність» як визначення низького рівня активності учнів, переважно репродуктивної діяльності за майже повної відсутності самостійності і творчості.
До цієї класифікації додамо інтерактивне навчання як певний різновид активного, який має свої закономірності та особливості.
1. Пасивна модель навчання
При використанні такої моделі сам учень виступає в ролі «об'єкта» навчання, повинен засвоїти й відтворити матеріал, переданий йому вчителем, текстом підручника тощо - джерелом правильних знань. До відповідних методів навчання належать .методи, за яких учні лише слухають і дивляться (лекція-монолог, читання, пояснення, демонстрація й відтворювальне опитування учнів). Учні, як правило, не спілкуються між собою і не виконують якихось творчих завдань.
2. Активна модель навчання
При даному типі навчання ми передбачаємо застосування методів, які стимулюють пізнавальну активність і самостійність учнів. Учень виступає «суб'єктом» навчання, виконує творчі завдання, вступає в діалог з учителем. Основні методи: самостійна робота, проблемні та творчі завдання (часто домашні), запитання від учня до вчителя і навпаки, що розвивають творче мислення.
3. Інтерактивна модель навчання
Визначення: інтерактивне навчання - це спеціальна форма організації пізнавальної діяльності, яка має конкретну, передбачувану мету - створити комфортні умови навчання, за яких кожен учень відчуває свою успішність, інтелектуальну спроможність.
Ми визначаємо суть інтерактивного навчання у тому, що навчальний процес відбувається за умови постійної, активної взаємодії всіх учнів. Це співнавчання, взаємонавчання (колективне, групове, навчання у співпраці), де і учень і вчитель є рівноправними, рівнозначними суб'єктами навчання, розуміють, що вони роблять, рефлексують з приводу того, що вони знають, вміють і здійснюють. Організація інтерактивного навчання передбачає моделювання життєвих ситуацій, використання рольових ігор, спільне вирішення проблеми на основі аналізу обставин та відповідної ситуації. Воно ефективно сприяє формуванню навичок і вмінь, виробленню цінностей, створенню атмосфери співробітництва, взаємодії, дає змогу педагогу стати справжнім лідером дитячого колективу.
При цьому виникає інтерактивна взаємодія виключає як домінування одного учасника навчального процесу над іншими, так і однієї думки над іншою. Під час інтерактивного навчання учні вчаться бути демократичними, спілкуватися з іншими людьми, критично мислити, приймати продумані рішення.
Можна помітити, що такі підходи до навчання не є повністю новими для української школи. Частково вони використовувались ще в перші десятиріччя минулого століття і були поширені в педагогіці та практиці української школи в 20-ті роки - роки масштабного реформування шкільної освіти. Застосовувані в той час бригадно-лабораторний та проектний методи, робота в парах змінного складу, виробничі та трудові екскурсії й практики були передовим словом не лише в радянській, а й у світовій педагогіці. Застосування цих методів та форм навчання в окремих школах давало разючі результати.
Для учня, як и для кожноъ людини за наявністю вольової регуляції розрізняють увагу мимовільну, довільну та після довільну. Увагу, зумовлену сильними, контрастними, значущими подразниками, що діють на людину яскравістю, несподіваністю, динамізмом, називають мимовільною. Виникнення мимовільної уваги визначається фізичними, психофізіологічними і психічними факторами. Мимовільну увагу може викликати сильний подразник: різкий запах, яскраво світло і барви, голосні звуки. Мимовільна увага триває, поки діють відповідні подразники. Важливим джерелом мимовільної уваги є інтерес. Те, що цікаве, емоційно насичене, може зумовити тривалу увагу людини.
Довільна увага - це вид уваги, що виявляється у випадку, коли людина ставить перед собою певні завдання і намагається їх виконати. Механізм функціонування довільної уваги - друга сигнальна система. У ході трудової або навчальної діяльності людина може захопитися своєю працею настільки, що потреба у вольовому спрямовуванні уваги зникає. У подібному випадку довільна увага набуває нових рис - залишаючись свідомою, доцільною, вона, як і мимовільна, знімає напруження, захоплює людину і підтримує активну психічну діяльність. Це і є післядовільна увага.
За напрямком спрямування увага може бути спрямована на зовнішні об'єкти або на внутрішній психічний і фізичний стан людини, її думки, переживання, спогади, фізіологічні відхилення. Залежно від цього розрізняють увагу внутрішню і зовнішню. Характерними властивостями уваги є обсяг, розподіленість, здатність до переключення, відволікання, стійкість, зосередженість, неуважність.
Зазначимо, що під обсягом уваги в психологічній науці розуміють кількість предметів або явищ, які людина утримує одночасно в своїй свідомості.
Разом з тим людина здатна розподіляти свою увагу, при цьому вона одночасно може виконувати дві і більше дій. Рівень розподілу уваги залежить від освоєння людиною діяльності, автоматизації дій.
Здатність людини довільно і свідомо змінювати спрямованість своєї діяльності забезпечується переключенням уваги. Переключення уваги - це не що інше, як переміщення в корі великого мозку оптимального збудження. При цьому швидкість переключення уваги залежить від рухливості нервових процесів. У керуванні спрямованістю уваги особливу роль відіграє внутрішнє мовлення. Користуючись ним, людина ставить перед собою мету і відповідно до цієї мети затримує один вид діяльності та виконує інший.
Відволікання уваги від інших предметів і явищ - найважливіша умова успішного сприймання обраного об'єкта. Тим часом у процесі навчання і виховання буває небажане відволікання, відвернення уваги, тобто зміна спрямованості уваги людини під дією сторонніх подразників. У нормі причина відволікання полягає, як правило, в слабкій волі людини, відсутності звички до праці, невмінні керувати своєю діяльністю, підвищеній збудливості, відсутності інтересу.
Відволікання уваги, як правило, негативно відбивається на основній діяльності, чого не можна сказати про таку властивість уваги, як зосередженість.
Пам'ять-психічний феномен, який полягає в закріпленні, збереженні та наступному відтворенні минулого досвіду, що дає можливість його повторного застосування в життєдіяльності людини.
Рзглянувши такі методи навчання по різним країнам, зазначимо, що у Західній Європі та СІЛА групові форми навчальної діяльності учнів активно розвивались та вдосконалювались за кілька останніх сторічь. Наприкінці XX ст. інтерактивні технології набули поширення в теорії та практиці американської школи, де їх використовують при викладанні різноманітних предметів. Дослідження, проведені Національним тренінговим центром (США, штат Меріленд) у 80-х рр., показують, що інтерактивне навчання дозволяє різко збільшити процент засвоєння матеріалу, оскільки впливає не лише на свідомість учня, а й на його почуття, волю (дії, практику). Результати цих досліджень були відображені в схемі, що отримала назву «Піраміда навчання».
Зрозуміло, що найменших результатів можна досягти за умов, пасивного навчання (лекція - 5%, читання - 10%), а найбільших - інтерактивного (дискусійні групи - 50%, практика через дію - 75%, навчання інших чи негайне застосування - 90%). Це, звичайно, середньостатистичні дані, і в конкретних випадках результати можуть бути дещо іншими, але в середньому таку закономірність може простежити кожен педагог.
Ці дані цілком підтверджуються дослідженнями сучасних російських психологів. За їхніми оцінками, старший школяр може, читаючи очима, запам'ятати 10% інформації, слухаючи - 26% , розглядаючи - 30%, слухаючи і розглядаючи - 50%, обговорюючи - 70%, особистий досвід - 80%, спільна діяльність з обговоренням - 90%, навчання інших - 95%.
Виникає питання - чим зумовлені таки результати? Для того щоб зрозуміти цей механізм, пригадаємо, як працює наці мозок. Робота нашого мозку відрізняється від роботи відеомагнітофона чи плеєра. Інформація, яка поступає до нього, не просто записується, а й аналізується, обробляється. Наш мозок постійно ставить такі запитання:
- Чи отримував я таку інформацію раніше?
- Чого стосується ця інформація? Що я можу з нею зробити?
- Чи можна вважати, що це те саме, з чим я мав справу вчора чи минулого місяця?
Отже, мозок не тільки отримує інформацію а й обробляє її. Щоб ефективно обробити інформацію, необхідно задіяти як зовнішні, так і внутрішні чинники. Коли ми обговорюємо проблеми з іншими, ставимо запитання, що їх стосуються, наш мозок працює набагато краще. В літературі описано результати дослідження, коли викладач, пояснюючи матеріал короткими частинами, блоками, пропонував учням обговорити між собою кожну таку частину, а потім продовжував пояснення. В результаті такого навчання засвоєння матеріалу було вдвічі ефективнішим, ніж при монологічному поясненні. Ще краще, якщо ми можемо щось «зробити» з інформацією, щоб отримати зворотний зв'язок, чи добре ми її зрозуміли.
Наприклад з цією метою можна: викласти інформацію своїми словами; навести свої приклади; показати певні подібні прояви, подібні ознаки в інших явищах і процесах; знайти зв'язок з іншими процесами або явищами, вже відомими раніше; передбачити деякі наслідки; знайти протилежності. Наш мозок схожий на комп'ютер, а ми - його користувачі. Щоб комп'ютер працював, його потрібно ввімкнути. Так само потрібно «ввімкнути» і мозок учня. Коли навчання пасивне, мозок не вмикається. Комп'ютер потребує правильного програмного забезпечення, щоб інтерпретувати дані, введені в його пам'ять. Наш мозок повинен пов'язати те, що нам викладають, з тим, що ми вже знаємо і як ми думаємо. Коли навчання пасивне, він не простежує ці зв'язки і не забезпечує повноцінне засвоєння.
Нарешті, комп'ютер не може зберегти інформацію, якщо вона не оброблена і не «закріплена» за допомогою спеціальної команди. Так само наш мозок повинен перевірити інформацію, узагальнити її, пояснити її комусь для того, щоб зберегти її в банку пам'яті. Коли навчання пасивне, мозок не зберігає те, що було представлено. Ще однією з причин незадовільного засвоєння учнями почутого на уроці є темп, із яким учитель говорить, і ступінь сприйняття дітьми його мовлення. Більшість викладачів промовляє приблизно від 100 до 200 слів за хвилину.
Але чи здатні діти сприйняти такий потік інформації? За високої концентрації уваги людина може сприйняти від 50 до 100 слів за хвилину, тобто половину. Проте здебільшого, навіть тоді, коли навчальний матеріал цікавий, учням важко зосереджувати увагу протягом тривалого часу. Вони відволікаються, починають обдумувати деталі почутого, чи навіть проблему або ситуацію, що не стосується уроку. Наукові дослідження твердять, що для того, щоб учні слухали і не думали над сторонніми речами, викладачі повинні промовляти від 400 до 500 слів за хвилину.
Адже це неможливо, людина говорить у чотири рази повільніше, а тому учні відволікаються, і часом їм стає нудно. Дослідження, проведене в одному з американських коледжів, де переважає лекційна форма навчання, показало, що студенти були неуважні приблизно 40 процентів часу. Більше того, коли за перші десять хвилин студенти ще могли запам'ятати 70 процентів інформації, то за останні десять хвилин уроку вони сприймали всього 20 процентів матеріалу. Не дивно, що студенти під час викладання лекційного вступного курсу до психології знали лише на 8% більше, ніж контрольна група, яка не слухала курсу взагалі. Уявіть, якими були б результати в середній школі чи звичайному класі!
Два відомих фахівці в галузі кооперативної освіти Д. та Р. Джонсон разом з К. Смітом указують на кілька проблем, пов'язаних із читанням лекцій:
• увага учнів падає з кожною хвилиною;
• ця форма навчання подобається учням, у яких розвинена в основному слухова пам'ять;
• рівень засвоєння фактичного матеріалу низький;
• вважається, що всім учням потрібна однакова інформація, і всі учні засвоюють її однаковими темпами, що насправді не так2. Використання наочності під час лекції збільшує запам'ятовування матеріалу від 14 до 38%. Експеримент, проведений американськими дослідниками, показав, що використання візуальних засобів під час вивчення слів на 200 процентів поліпшує результати. Крім того, така презентація матеріалу забирає на 40 процентів менше часу, вона підсилює усну подачу матеріалу. Наочність варта не тільки сотень слів; а й утричі ефективніша за одні лише слова.
Якщо ж до роботи залучається слухова й зорова пам'ять, є більше шансів задовольнити потреби різних учнів, чий спосіб сприйняття матеріалу може суттєво відрізнятися.
Однак використання лише зорової та слухової пам'яті недостатнє.
Понад 2400 років тому Конфуцій сказав: Те, що я чую, я забуваю. Те, що я бачу, я пам'ятаю. Те, що я роблю, я розумію.
Ці три прості твердження обґрунтовують необхідність використання активних методів навчання. Дещо змінивши слова великого китайського педагога, можна сформулювати кредо інтерактивного навчання:
Те, що я чую, я забуваю.
Те, що я бачу й чую, я трохи пам'ятаю.
Те, що я чую, бачу й обговорюю, я починаю розуміти. Коли я чую, бачу, обговорюю й роблю, я набуваю знань і навичок.
Коли я передаю знання іншим, я стаю майстром.
Набагато важливіше навчити, ніж просто розповісти. Хоча останній метод простіший, доступніший і, безумовно, швидший. Ви можете швидко повідомити учням те, що вони повинні знати, і вони забудуть це ще швидше.
Процес навчання не автоматичне вкладання навчального матеріалу в голову учня. Він потребує напруженої розумової роботи дитини і її власної активної участі в цьому процесі. Пояснення й демонстрація, самі по собі, ніколи не дадуть справжніх, стійких знань. Цього можна досягти тільки за допомогою активного (інтерактивного) навчання.
Суть інтерактивного навчання у тому, що навчальний процес відбувається за умови постійної, активної взаємодії всіх учнів. Це співнавчання, взаємонавчання (колективне, групове, навчання у співпраці), де і учень і вчитель є рівноправними, рівнозначними суб'єктами навчання, розуміють, що вони роблять, рефлексують з приводу того, що вони знають, вміють і здійснюють.
Організація інтерактивного навчання передбачає моделювання життєвих ситуацій, використання рольових ігор, спільне вирішення проблеми на основі аналізу обставин та відповідної ситуації. Воно ефективно сприяє формуванню навичок і вмінь, виробленню цінностей, створенню атмосфери співробітництва, взаємодії, дає змогу педагогу стати справжнім лідером дитячого колективу.
Інтерактивні технології (ІТ) можна представити як різновид активних методів навчання. Але ми виділяємо їх в окремий розділ, щоб підкреслити важливу роль цих технологій у сучасній освіті.
Суть інтерактивних технологій полягає в тому, що навчання відбувається шляхом взаємодії всіх, хто навчається. Це співнавчання (колективне, кооперативне навчання, навчання у співпраці), в якому і вчитель, і учні є суб'єктами. Учитель виступає лише в ролі організатора процесу навчання, лідера групи учнів. ІТ найбільше відповідають особистісно зорієнтованому підходу до навчання. В процесі застосування інтерактивних технологій, як правило, моделюються реальні життєві ситуації, пропонуються проблеми для спільного вирішення, застосовуються рольові ігри. Тому ІТ найбільше сприяють формуванню в учнів умінь і навичок, виробленню особистих цінностей, створюють атмосферу співробітництва, творчої взаємодії в навчанні.
• Інтерактивні технології дають можливість забезпечити глибину вивчення змісту. Учні освоюють усі рівні пізнання (знання, розуміння, застосування, аналіз, синтез, оцінку). При цьому відсоток учнів, які засвоїли знання, досить високий (понад 50).
• Змінюється роль учнів. Вона активна: учні приймають важливі рішення щодо процесу навчання.
• Змінюється основне джерело мотивації навчання. Воно стає внутрішнім, це інтерес самого учня.
• Значно підвищується роль особистості педагога. Педагог більше розкривається перед учнями, виступає як лідер, організатор.
• Засвоєння незначного обсягу інформації потребує значного часу.
• Кожна інтерактивна технологія потребує попереднього розгляду і навчання учнів процедури. Викладач має менший контроль над обсягом і глибиною вивчення, часом і ходом навчання. Результати роботи учнів менш передбачувані. Дисципліна учнів на інтерактивному уроці може бути проблемою для вчителя.
• Практично відсутні методичні розробки та література з інтерактивних технологій.
Як правило, сучасна система навчання вимагає від учителя охоплення великого обсягу інформації, вона орієнтована на рівні «знання» й «розуміння». Це підштовхує педагога на використання в основному пасивних методів навчання. В середньовіччі використання пасивних методик було виправдане. Учитель мав можливість передати весь обсяг відомої на той час інформації з будь-якого предмета своєму учневі. У сучасному світі ситуація кардинально змінилася. Неможливо одній людині знати все, навіть у якійсь вузькій царині знання.
До того ж численні факти містяться в пам'яті комп'ютера. Учні ж повинні мати цілком інші навички: думати, розуміти суть речей, осмислювати ідеї та концепції і вже на основі цього вміти шукати потрібну інформацію, трактувати її та застосовувати в конкретних умовах, формулювати й відстоювати особисту думку. Саме цьому сприяють інтерактивні технології. Інтерактивні технології потребують певної зміни життя класу, а також значної кількості часу для підготовки як учням, так і педагогові.
Починайте з поступового застосування цих технологій, якщо ви або учні з ними не достатньо ознайомлені. Як педагогові, так і учням треба звикнути до них. Можна навіть скласти план їх впровадження. Краще старанно підготувати декілька занять у навчальному році, ніж часто проводити наспіх підготовлені «ігри».Можна провести з учнями особливе «організаційне заняття», створити разом з ними «правила роботи в класі». Налаштуйте учнів на старанну підготовку до навчальних семінарів. Використовуйте спочатку прості інтерактивні технології – робота в парах, малих групах, мозковий штурм тощо. Коли у вас і в учнів з’явиться досвід подібної роботи, такі заняття проходитимуть набагато легше, а підготовка не потребуватиме багато часу. Використання інтерактивних технологій – не самоціль.
Це лише засіб для досягнення такої атмосфери в класі, яка найкраще сприяє співробітництву, порозумінню й доброзичливості, дає можливість дійсно реалізувати особистісно орієнтоване навчання. Якщо застосування вами інтерактивних технологій у конкретному класі веде до протилежних результатів – треба переглянути вашу стратегію й обережно підходити до використання подібних технологій. Можливо, варто обговорити цю ситуацію з учнями (чи правильно ви розумієте й використовуєте ІТ, чи готові ви й учні до їх використання?).Деяким викладачам буває складно розкривати себе перед школярами, висловлювати особисту думку щодо матеріалу, показувати некомпетентність у деяких питаннях.
Безумовно, не всі викладачі «створені» для інтерактивних технологій. Проте їх використання дає можливість для фахового зростання, для зміни себе, для навчання разом з учнями.
Зробити перший крок допоможе сам новий підхід до навчання та його мети, за якого викладач відверто може визнати себе не спеціалістом і отримати «право» не знати відповіді на ті або інші запитання (до того ж багато запитань з будь-якого предмета не мають однозначної або єдино правильної відповіді). З іншого боку, після декількох старанно підготовлених уроків викладач зможе відчути, як змінилося ставлення до нього учнів, а також сама атмосфера в класі - і це послужить додатковим стимулом до роботи з інтерактивними технологіями.
Для ефективного застосування інтерактивних технологій, зокрема щоб охопити весь необхідний обсяг матеріалу і глибоко його вивчити (а не перетворити технології на безглузді «ігри заради самих ігор»), педагог повинен старанно планувати свою роботу, щоб:
• дати завдання учням для попереднього підготування: прочитати, продумати, виконати самостійні підготовчі завдання;
• відібрати для уроку або заняття такі інтерактивні вправи, які дали б учням «ключ» до освоєння теми;
• під час самих інтерактивних вправ дати учням час подумати над завданням, щоб вони сприйняли його серйозно, а не механічно або «граючись» виконали його;
• на одному занятті можна використовувати одну (максимум — дві) інтерактивних вправи, а не їх калейдоскоп;
• дуже важливо провести спокійне глибоке обговорення за підсумками інтерактивної вправи, зокрема акцентуючи увагу й на іншому матеріалі теми, прямо не порушеному в інтерактивній вправі;
• проводити швидкі опитування, самостійні домашні роботи з різноманітних матеріалів теми, які не були пов’язані з інтерактивними завданнями.
Для зміцнення контролю над ходом процесу навчання за умов використання інтерактивних технологій викладач повинен попередньо добре підготуватися:
• глибоко вивчити та продумати матеріал, у тому числі додатковий, наприклад, різноманітні тексти, зразки документів, приклади, ситуації, завдання для груп тощо;
• старанно планувати і розробити заняття: визначити хронометраж, ролі учасників, підготувати запитання й можливі відповіді, виробити критерії оцінки ефективності заняття (докладно описуючи хід занять, автори намагалися максимально полегшити підготовку викладача до проведення заняття);
• мотивувати учнів до вивчення шляхом добору найбільш цікавих для учнів випадків, проблем; оголошувати очікувані результати (мети) заняття й критерії оцінки роботи учнів;
• передбачити різноманітні методи для привернення уваги учнів, підтримання дисципліни, необхідної для нормальної роботи аудиторії; цьому, зокрема, можуть сприяти різноманітні вправи-розминки, письмовий розподіл ролей у групах тощо.
Передбачається, що оцінювання навчальних досягнень учнів за умов застосування інтерактивних технологій відбуватиметься у формі схвалювання будь-яких, навіть щонайменших успіхів та зусиль учнів. Коментарі щодо учнівських дій, навіть такі, що містять критику, мають починатися з позитивних зауважень. Коригування неточних, неправильних відповідей та дій можливе лише у формі пропозицій діяти інакше: «Можлива інша відповідь»… , «Існує інша точка зору»…, «Можна сказати (написати, зробити) інакше»…. Передусім необхідно дати право самому учневі переглянути свій початковий варіант дій.
Методика перевірки навчальних досягнень учнів має відповідати меті та методиці викладання предмета. Якщо для перевірки знань існують традиційні способи оцінювання, то перевірка навичок потребує набагато більше часу, а переконатися у виховному ефекті навчання безпосередньо на уроці взагалі майже неможливо. Цінності, особисте ставлення проявлятимуться в реальному житті; завдання ж учителя – дати учням можливість висловлювати й захищати особисту думку в будь-яких навчальних ситуаціях у класі та поза школою.
Оцінюючи результати інтерактивного навчання, необхідно враховувати такі умови:
• підтримувати баланс перевірки знань, навичок;
• використовувати традиційні та інтерактивні технології оцінювання;
• застосовувати групове, змагальне та індивідуальне оцінювання, самооцінку та взаємооцінку учнів;
• обговорювати з учнями критерії оцінювання;
• враховувати досягнення класу та індивідуальний прогрес учнів.
Розглянемо застосування інтерактивних методів на уроках на прикладі малих груп учнів.
Робота в малих групах дає змогу учням набути навичок, необхідних для спілкування та співпраці. Вона стимулює роботу в команді. Ідеї, вироблені в групі, допомагають учасникам бути корисним одне одному. Висловлювання думок допомагає їм відчути особисті можливості та зміцнити їх.
Учитель об'єднує учнів у малі групи, розподіляє завдання між групами. Вони мають за короткий час (як правило, 3-10 хв) виконати це завдання та представити результати роботи своєї групи. Більшість завдань слід опрацьовувати саме в малих групах або парах, тому що учням краще висловитися в невеличкій групі. Робота в малих групах дає змогу заощадити час уроку, бо зникає потреба вислуховувати кожну людину у великій групі.
Коли ви починаєте роботу з малими групами:
1. Об'єднайте учнів у малі групи (4-6 осіб).
2. Ознайомте їх із ролями, які вони можуть виконувати.
• Спікер(керівник групи):
зачитує завдання групи;
організовує порядок виконання;
пропонує учасникам групи висловитися по черзі;
заохочує групу до роботи;
підбиває підсумки роботи;
визначає доповідача.
• Секретар:
веде записи результатів роботи своєї групи;
записи веде стисло й розбірливо;
як член групи, має бути готовим висловити думку групи під
час підбиття підсумків або допомогти доповідачеві.
• Посередник:
стежить за часом; заохочує групу до роботи.
• Доповідач:
чітко висловлює думку групи; доповідає про результати роботи групи.
3. Дайте кожній групі конкретне завдання та інструкцію щодо організації групової роботи:
• можна починати висловлюватися спочатку за бажанням, а потім по черзі;
• необхідно дотримуватись одного з правил активного слухання, коли хтось говорить, усі слухають і не перебивають. Намагатися обговорювати ідею, а не особи учнів, які висловили цю ідею;
• утримуватися від оцінок та образ учасників групи;
• намагатися в групі дійти спільної думки, хоча в деяких випадках у групі може бути особлива думка і вона має право на існування.
4. Виділіть час на виконання групової роботи. Під час групової роботи надайте кожній групі потрібну допомогу.
5. Запропонуйте групам представити результати роботи.
6. Прокоментуйте роботу груп.
РОБОТА В ПАРАХ
Однією з форм роботи в малих групах є робота в парах. Один із варіантів проведення:
• поставте учням питання для дискусії або гіпотетичної ситуації. Після пояснення питання або фактів, наведених у ситуації, дайте учням небагато часу для того, щоб продумати можливі відповіді або рішення самостійно;
• об'єднайте учнів у пари, визначте, хто з пари починатиме висловлюватись, і попросіть їх обговорити свої ідеї одне з одним. Краще зразу визначити час на висловлювання кожного з учасників пари і спільне обговорення. Це допоможе учням від початку звикнути до чіткої організації роботи в парах. Вони мають досягти згоди щодо відповіді або рішення.
Як приклад простого списку питань для роботи в парах:
Яке справжнє прізвище Івана Карпенка-Карого.
1) Тарковський;
2) Садовський;
3) Саксаганський;
4) Тобілевич.
Кожна пара обмінюється своїми ідеями та аргументами з усім класом, що допомагає провести дискусію.
«МОЗКОВИЙ ШТУРМ»
«Мозковий штурм»- це ефективний та добре відомий інтерактивний метод колективного обговорення, що широко використовується. Такий метод спонукає виявляти свою уяву та творчість шляхом вираження думок усіх учасників, допомагає знаходити декілька рішень щодо конкретної проблеми. Наведемо його на прикладі вівчення творчості Архипа Тесленка – оповідання «Школяр».
Порядок проведення:
1. Запропонуйте учням сісти так, щоб вони почувалися зручно та невимушено.
2. Визначте основні правила (див. далі).
3. Повідомте їм проблему, яку треба вирішити. В нашому випадку це питання. «Про що це оповідання «Школяр» Тесленка?» «Чому вчитель виявив зацікавленість Миколкою?»
4. Запропонуйте учасникам висловити свої ідеї з цього приводу.
5. Запитуйте їх по черзі надходження. Не вносьте в ідеї ніяких коректив.
6. Спонукайте учасників до висування нових ідей, додаючи при цьому свої особисті.
7. Намагайтеся не допустити глузування, коментарів або висміювання яких-небудь ідей.
8. Продовжуйте доти, доки будуть надходити нові ідеї.
9. На закінчення обговоріть та оцініть запропоновані ідеї. Учні в кінці мают задуматися, як багато значить в житті кожної людини можливість вчитися, ходити до школи чи іншого навчального закладу.
РОЗВ'ЯЗАННЯ ПРОБЛЕМ
Більшість дилем (тобто суперечливих питань) можна вирішувати, застосовуючи метод розв'язання проблем, що складається з кількох етапів:
Аналіз проблеми. Що трапилося ? Чому? Хто в ній задіяний ? Хто може бути зацікавлений у її розв'язанні? Якої інформації мені бракує й де її можна отримати?
Пошук розв'язання проблеми. Які способи її розв'язання? У чому їх переваги й недоліки? Які шанси і загрози вони несуть?
Вибір розв'язання. Яке розв'язання найкраще з точки зору загальноприйнятих цінностей, наприклад справедливості, а також інших критеріїв, наприклад низьких коштів або простоти? Які труднощі можуть з'явитися в процесі його реалізації? Якими будуть наступні кроки під час запровадження його в життя? Хто може ускладнити або унеможливити його? На кого можна розраховувати як на союзників?
СИМУЛЯЦІЙНІ ІГРИ (СИМУЛЯЦІЇ)
Це створення вчителем ситуацій, під час яких учні копіюють у спрощеному вигляді процеси, які відбуваються в справжньому суспільному, економічному та політичному житті. Отже, симуляції є «мініатюрною» версією реальності. Цей метод наближений до рольової гри, але він істотно відрізняється від неї, бо його мета — не представлення поведінки конкретних особистостей, а ілюстрування певних явищ і механізмів (наприклад, дії закону попиту і пропозиції, процедури ухвалення рішень в органах місцевого самоврядування чи механізм господарського росту).
Отже, в симуляції не йдеться про демонстрування акторських здібностей, а про вміле і за можливості безособове відтворення даного процесу. Звичайно, треба пам'ятати, що кожна симуляція спрощує дійсність, бо інакше неможливо було б провести її на уроці.
ЗАЙМИ ОСОБИСТУ ПОЗИЦІЮ
Цей метод корисний під час проведення в класі дискусії на суперечливу тему. Як проблеми слід використовувати дві протилежні думки, які не мають правильної відповіді.
Мета: це корисна вступна вправа для демонстрації різних думок із досліджуваної теми; дає учням можливість висловити свою точку зору і наприкінці уроку оцінити засвоєння цієї теми.
Порядок проведення:
1. Розмістіть плакати в протилежних кінцях кабінету. На одному з них написано «згоден», на іншому — «не згоден». (Варіанти: на плакатах можуть бути викладені полярні позиції щодо проблеми: наприклад, «пробувати наркотики заборонено» і «пробувати наркотики дозволено всім»).
2. Вивісьте правила проведення вправи й обговоріть їх (викладені нижче).
3. Попросіть учасників стати біля відповідного плаката залежно від їхньої думки щодо обговорюваної проблеми.
4. Довільно виберіть кілька учасників і попросіть їх обґрунтувати свою позицію.
5. Після викладу різних точок зору запитайте, чи не змінив хто-небудь з учасників своєї думки і чи не хоче перейти до іншого плаката. Вони мають обґрунтувати причини свого переходу.
6. Запропонуйте учасникам назвати найбільш переконливу причину протилежної сторони.
Правила проведення вправи:
1. Говоріть по черзі. Не перебивайте один одного.
2. Не сперечайтесь одне з одним. Наводьте нові причини або ідеї.
3. Перейти від одного плаката до іншого можна в будь-який час. Будьте готові висловити причини зміни своєї позиції.
4. Вислухайте причини та ідеї інших. Якщо вас запитають, будьте готові відповісти, які інші причини або ідеї вам найбільше сподобалися.
ПРЕС-МЕТОД
ПРЕС-метод слід використовувати тоді, коли виникають суперечливі питання та під час проведення вправ, у яких треба зайняти визначену позицію з обговорюваної проблеми.
Мета: цей метод дає учням змогу під час уроків вибирати аргументи або висловлювати свою думку з дискусійного питання. Метод допомагає учням пояснити свої думки та сформулювати їх у виразній і стислій формі.
Порядок проведення:
Роздайте матеріали, в яких зазначено чотири етапи ПРЕС-методу:
ПОЗИЦІЯ
Я вважаю, що проблема морального вибору, яка раз у раз постає перед Федьком (за оповідинням Володимира Вінниченка «Федько-хламидник»), постійно дає йому можливість вибору між різними зразками поведінки.
(висловіть свою думку, поясніть, у чому полягає ваша точка зору)
ОБҐРУНТУВАННЯ
Федько тільки удає із себе затятого бешкетника тому, що вроджені сміливість і завзяття підштовхують героя до самовипробування. Але він завджи усвідомлює свою провину, при покаранні виявляє недитячу витримку.
(наведіть причину появи цієї думки, тобто на чому ґрунтуються докази на підтримку вашої позиції)
ПРИКЛАД
наприклад «Якби він схотів, то міг би одбрехатися, але Федько брехати не любить. Не лююить також Федько товаришів видавати».
(наведіть факти, які демонструють
ваші докази, вони зміцнять вашу позицію)
ВИСНОВКИ
Федько завджи виходить із вибробувань чесно, тому викликає повагу у читача.
(узагальніть свою думку, зробіть висновок про те, що необхідно робити; тобто, це заклик прийняти вашу позицію).
Поясніть механізм етапів ПРЕС-методу і дайте відповідь на можливі запитання учнів. Наведіть приклад до кожного з етапів.
Запропонуйте бажаючим спробувати цей метод до будь-якої проблеми на вибір.
Перевірте, чи розуміють учні механізм застосування методу.
Етапи можна адаптувати, пропонуючи учням наводити декілька варіантів своїх думок або прикладів.
Коли формулу зрозуміють усі учні, починайте вправу.
«МІКРОФОН»
Метод «Мікрофон» дає змогу кожному сказати щось швидко, по черзі, відповідаючи на запитання або висловлюючи свою думку чи позицію.
Уявіть, що у вас в руках мікрофон і саме вам потрібно висловити думку. Тому інші учні не можуть говорити, кричати з місця, оскільки право говорити має тільки той, у кого «символічний» мікрофон.
Наприклад. Питання: «Енеїду» Котляревського вважають…
Найпізнішим твором давньої українскої літератури.
Першим драматичним твором нової літератури.
Зразком героїчного епосу греків і українців.
Першим твором нової української літератури.
Українскою копією однойменного твору Вергілию.
Ці питання озвучує один учень, а потім мікрофон йде по черзі іншим учням, які відповідають кожен на одне із запитань
Інший варіант використання цього методу – питання «Вискажіть свої враження про оповідання «Сам собі пан» Бориса Гринченка». І потім іде розвиток цієї теми.
РОЗІГРУВАННЯ СИТУАЦІЇ ЗА РОЛЯМИ (ПРОГРАВАННЯ СЦЕНКИ)
Мета: розігрування ситуації за ролями — визначити ставлення до конкретної ситуації або проблеми, набути досвіду шляхом гри.
Рольова гра імітує реальність призначення ролей, які вам дісталися, та дає змогу діяти «як насправді». Ви можете розігрувати свої ситуації, в яких ви вже побували. Вона допомагає навчитися через досвід та почуття.
В ході рольової гри учасники «розігрують у ролях» певну проблему або ситуацію.
Імітація: учні реагують на конкретну проблему в рамках заданої програми. Хоча ці два підходи мають різноманітні характеристики, вони доповнюють один одного і мають на меті: подальший розвиток уяви і навиків критичного мислення; сприяння висловленню суджень та думок; виховання в учнів спроможності знаходити і розглядати альтернативні можливості дій; виховання співчуття до інших людей.
Порядок проведення:
1. Якщо рольову гру використовують у навчальному процесі, то така драматична вправа потребує ретельної підготовки. Початкові вправи мають бути простими з наступним ускладненням.
2. Не чекайте відшліфованої гри з самого початку. Дайте учням можливість провести рольову гру та імітувати історичні й сучасні ситуації. Змінюйте види діяльності.
Інтерактивні технології (ІТ)можна представити як різновид активних методів навчання. Але ми виділяємо їх в окремий розділ, щоб підкреслити важливу роль цих технологій у сучасній освіті. Суть інтерактивних технологій полягає в тому, що навчання відбувається шляхом взаємодії всіх, хто навчається. Це співнавчання (колективне, кооперативне навчання, навчання у співпраці), в якому і вчитель, і учні є суб'єктами. Учитель виступає лише в ролі організатора процесу навчання, лідера групи учнів. ІТ найбільше відповідають особистісно зорієнтованому підходу до навчання.
При застосування інтерактивних технологій, як правило, моделюються реальні життєві ситуації, пропонуються проблеми для спільного вирішення, застосовуються рольові ігри. Тому ІТ найбільше сприяють формуванню в учнів умінь і навичок, виробленню особистих цінностей, створюють атмосферу співробітництва, творчої взаємодії в навчанні.