Сценарій свята «Україна – країна гідності та свободи»
На білому світі є різні країни,
Де ріки, ліси і лани.
Та тільки одна на землі Україна,
А ми її доньки й сини.
Усюди є небо, і зорі скрізь сяють,
І квіти усюди ростуть.
Та тільки одну Батьківщину ми знаєм.
Її Україною звуть.
Ведуча2
Святе Письмо говорить, що спочатку Бог розселив людей по всьому світу і кожному народу дав землю. Богом дана земля є святою і рідною. Тому її захист – це найперший обов’язок кожного народу.
Для українців такою землею є Україна. Вона полита потом і кров’ю сотень поколінь наших працелюбних і героїчних предків, які зберегли для нас нашу солов’їну мову, а нас самих наділили веселою вдачею, співучістю, працьовитістю та високою мораллю.
Ми можемо пишатися мальовничою природою, родючою землею, лагідним кліматом, безліччю корисних копалин і неповторними краєвидами.
Головне, що ми сьогодні маємоусвідомити: ми не пришельці на цій землі, наші предки її ні в кого не відбирали, ми, українці, на своїй землі і маємо таке глибоке коріння, що його не вирвати ніякими силами.
Кліп про Україну
Ведуча1.Вітаємо вас на нашому заході «Україна – країна гідності і свободи» присвяченому людям , які 21 листопада вийшли на майдан висловити своє невдоволення владі.
Ці 2 роки назавжди ввійшли в історію України. 21 листопада віднині за Указом Президента Петра Олексійовича Порошенка оголошено Днем гідності та свободи України, яка далася їй дорогою ціною.(Указ президента)
Нарешті ми отримали свободу.
Але нелегким був той шлях.
Швидкий порив прозрілого народу…
Він на Майдан всіх вивів водночас.
І потяглись осіннім вогким шляхом
Багаті й бідні, молоді й старі.
І враз засяяв прапорами Київ.
Раділи люди – ми вже не раби.
Стояли, захищаючи свій вибір –
Вони вже не могли терпіти цю брехню.
О, Боже, дякую тобі за вибір –
Без крові допоміг народу в тім бою!
Отримали свободу слова, вибору і змогу,
Давати владу й забирати її знов.
Та рідні люди, браття, що по крові
Прийшли на південь, вже і не свої.
На схід прослали невблаганні нові
Гарматні чорні щупальці свої.
Вже знову захищаємо кордони, небесна сотня в небо полягла
Вже кров’ю ми боронимо простори, щоб Україна вільною була.(Малькова А)
Ведуча2.
Тож вшануймо хвилиною мовчання всіх, хто віддав своє життя за наше світле майбутнє.
Хвилина мовчання
Ведуча1: Шановна шкільна громадо! Сьогодні ми зібралися тут, щоб в скорботі схилити низько голови перед пам’яттю людей різного віку, яких було вбито у мирний, цивілізований час ХХІ століття.
Ми з вами відзначаємо 11 річницю Помаранчевої революції та другу річницю Євромайдану. Події Помаранчевої революції осені-зими 2004 року стали життєстверджуючим вогнем української нації. Серця українців з різних
куточків багатосльозної країни почали вистукувати в унісон: "Разом нас багато, нас не подолати". Майдан кликав: "Усі, хто вірить в Україну,вперед!".
Ця подія сколихнула весь світ, не залишила байдужою жодної душі.
(кліп про майдан)
Ведуча2: Кожен із цієї Небесної сотні, як і ми з вами мали свою сім`ю, батьків, друзів, захоплення, свої симпатії і свої невідкладні справи. Але поклик їхньої душі саме в цей час призвав їх до боротьби за вільну, демократичну Україну.
Мамо, я живий, лиш закриті очі....
І серце не б`ється, не вирує кров...
Ти тільки не плач, знай - всі дні і ночі
Я буду поруч - в грудях, де живе любов!
Ти пробач мене, мамо, за гіркії сльози,
За ту біль, і той жаль, що я наробив.
Я ж хотів лише миру, добра і свободи...
А мене за це ворог безжалісно вбив
Не жалій, моя нене, що я не вернуся,
Не кляни ворогів! Нехай судить їх Бог!
Я для тебе сьогодні з небес посміхнуся,
Ти лишень свої очі здійми до зірок(Міщук В)
Ведуча1: І до цих пір на території нашої держави немає спокою, після Майдану розпочалися військові дії на Сході України, в ході яких було втрачено вже кілька тисяч життів солдат та мирних жителів.
Ще 2 роки тому ми не особливо звертали увагу на слова «слава Україні – Героям слава»,а тепер ці слова набули нового змісту.
Наразі вже точно зрозуміло,кому ці слова адресовані,і ні в кого немає сумнівів,що ці герої – хлопці що зі зброєю в руках захищають крихкий східний кордон України,лікарі які в мирний час повертають поранених в АТО з того світу,волонтери на плечах яких тримається наша армія.
Але нашу Батьківщину,нашу Україну зламати не можна.Як птах фенікс вона відроджується із попелу,стає міцнішою,сильнішою.
Я дякую,солдате,за життя,
Що я живу без куль над головою.
За те,що маю я надію в майбуття
І я думками завжди там з тобою.
Я дякую,солдате,і за те
Що маю те,чого немає в тебе.
Домівку теплу,сонечко ясне,
Блакитне,мирне українське небо.
Я дякую,солдате,що стоїш
В передовій за ріднуУкраїну.
За те,щочеснийбійведеш
І захищаєшненьку-Батьківщину.
Ти там стоїш,щобсльозиматерів не ллялись,
Хочріднамати плаче уночі.
Вона героя свогодожидає,
Вона чекає,унадіях живучи.
Я помолюсь за тебе,мій солдате,
Хай Бог оберігає вас в біді,
Бо навійнітаких,яктибагато
І всі вони героїмолоді.
Тобі,солдате,язавдячуюжиттям.
Настанемир,вицьогодочекайтесь!
Одного лиш ми просимо усі:
«Додому,рідні,виживимиповертайтесь!»(Малькова А)
Звучить пісня «Повертайтесь додому, солдате»або кліп
Ведуча2.
Сьогодні наш доземний уклін матерям, які чекають, чекали і будуть завжди чекати своїх дітей із нелегких доріг і особливих доріг війни.
Україна бажає стати повноправним мешканцем давньоєвропейського дому, справедливо вважає, що має на це право. І своєю історією, і географічним розташуванням, і тим внеском, який наш народ зробив у континентальну справу впродовж багатьох віків свого існування та боротьби.
Ведуча1 Сьогоднішні події гарячим крилом опалили багато сімей. Тягар думок іноді лягає на папір
Не розчаровуйсь в Україні,
Вір, що мине важка пора,
Розквітне пишний цвіт калини,
В садах достатку і добра.
Ведуча2
- Так, ми вільні. Нашу Батьківщину,нашу Україну зламати не можна.
- Як птах фенікс вона відроджується із попелу,стає міцнішою,сильнішою.
Ми віримо. Настане світла година
Кожна мати дочекається свого сина
І засяє наша Україна
Як божий дар, єдина, сильна.
Ведуча1 . Дивлячись на нинішнє становище нашої країни, впевнені, що немає такого українця, який би не бажав миру і спокою Україні. Весь народ нашої держави об’єднався нині проти агресора. Багато чоловіків та жінок мужньо захищають кордони нашої країни. Багато хто із людей працює в тилу для підтримки солдатів.
Вірш «Плету шкарпетки до АТО»
Плету шкарпетки до АТО – вплітаю душу,
Рядки молитви візерунками лягають,
Судома пальці зводить, але плести мушу,
Бо мерзнуть ті, хто нас на Сході захищає.
Хто, як не я, бійців теплом душі зігріє?
І я вплітаю побажання та надію,
Щоб янгол крилами бійців укрити зміг.
Ведуча2 .Без усякого сумніву, мине зовсім небагато часу і про захисників нашої держави писатимуть книги, зніматимуть кінофільми, на прикладах беззавітного служіння рідній Батьківщині, беззаперечного виконання священного обов’язку – стати на захист кордонів держави, коли в цьому є гостра потреба, – виховуватиметься не одне покоління українців. Бо вони – справжні герої, які у нерівному двобої протиставили свій патріотизм, відповідальність, безмежну любов до країни, яку ототожнюють зі своїм рідним краєм, найдорожчими людьми. І саме за це їм наша людська вдячність і низький уклін.
Вірш воїнам АТО
Я дивлюсь на світлини бійців,
Щирі посмішки, втомлені очі,
Сиві скроні та безліч рубців….
А мій розум сприйняти не хоче:
Це не сон, не синдром маячні,
Ця війна не в далекій країні,
Не в Іраку чи десь там в Чечні,
А в вишневій моїй Україні.
----------------------------------------------------------
Саме зараз її вояки(Ведуча1)
Схід країни від зла захищають.
Б’ються на смерть мої земляки,
Кров’ю землю святу поливають.
Щоб країна ввійшла в майбуття
Вільна, сильна, без чвар і війни.
Віддають саме цінне – життя,
України найкращі сини!
Ведуча1.Кожного дня, щогодини Україна завдяки таким чоловікам-героям, виборює право бути суверенною, єдиною державою. Тож молімося за наших мужніх захисників і просимо у Бога одного: аби вони живими і здоровими і якнайшвидше повернулися додому, до своїх матерів, дружин та дітей.
Пісня «Боже, я молюсь за Україну»
Ведуча2. А ми вам бажаємо всім світлих днів і нехай вам щастить. Дякуємо за увагу!
Виховний захід: РУШНИК В ОБРЯДАХ ТА ЖИТТІ УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ
(Вишиті рушники, ікона Божої Матері; хліб-сіль на рушнику. На дошці - вислови про рушник).
Учитель: Український рушник прийшов до нас з давніх давен. Як багато промовляють вишиті рушники до нас! Колись без вишитого рушника не обходилось жодне свято.
Шановні учні! У вас були пошукові завдання дізнатися від рідних своїх: мам, бабусь, прабабусь про призначення рушника в українському побуті, обрядах. Отже, що ми знаємо про рушник?
Учні:
1. Моя бабуся рушником накриває хліб на столі.
2. Моя мама на Великодень йде святити пасху, яку накриває вишитим рушником.
3. Я була на весіллі і бачила, що на вишитому рушнику молоді давали клятву одне одному.
4. У моєї тітки будували хату. І коли верх хати був готовий, його прикрашали букетом квітів, перев'язаних рушником.
5. Портрет Шевченка в класі завжди прикрашений рушником.
Учитель: У кожній сільській хаті висів рушник простий, скромно оздоблений. Що ми ще знаємо про рушник, який висить на стіні?
Учень: Рушник на стіні - це давній наш звичай. Не було в Україні хати, яку не прикрашали б рушниками. Хоч би як убого судилося сім'ї жити, але хата палахкотіла багатством кольорів рушників. У народі казали: "Хата без рушників, що родина без дітей". У минулому рушник - обличчя оселі, господині. По тому, скільки і які були рушники, створювалася думка про матір і її дочок. Чистий рушник на похваті був ознакою охайності, працьовитості кож¬ної жінки.
Учитель: Не випадково в народній пісні мати навчає доньку:
Тримай хаточку, як у віночку, І рушник на кілочку.
Тримай відерця всі чистенькі І води повнесенькі.
Прийдуть зовиці пити водиці,
Будуть тебе хвалити.
З вишитим рушником приходили до жінки, що народила дитину, вшано¬вувати немовля. Коли син вирушав у далеку дорогу, коли чоловіка жінка ви¬ряджала на війну, то дарувала їм вишитий рушник як застереження від лиха. Це відображено і в піснях.
(Всі співають "Пісню про рушник" А. Малишка).
Сьогодні на нашому столі лежить хліб на рушникові. Чому?
Учень: Хліб і рушник - одвічні людські символи. Хліб-сіль на вишитому рушникові були ознакою гостинності українського народу. Прийняти руш¬ник, поцілувати хліб - символізувало єдність, злагоду, глибоку пошану тим, хто виявив її Цей звичай пройшов віки, став доброю традицією і в наш час.
Учитель: Рушники за своїм практичним та естетичним призначенням використовуються і в побуті. Від цього утворилися їхні назви: Утирач (для рук та обличчя). Стирок (для посуду, стола, лави). Покутник (ним обвішували стіни, портрети). Плечовий (ним пов'язували сватів). Подарунковий'(обрядовий, весільний).А як використовувалися рушники на весіллі?
Учень: У весільному церемоніалі збереглося найбільше обрядових сю¬жетів, пов'язаних з рушником. За давнім звичаєм, як тільки в родині підростала дівчинка, мати заздалегідь турбувалася про рушники. До їх ви¬готовлення привчали ще з юного віку. Довгими зимовими вечорами дівчата мережили узори. Від того, якими виходили візерунки, скільки встигала дівчина вишити рушників, складалася думка про її працьовитість, вдачу. У кожній родині, коли підростала дівчина, скриня мала повнитися рушниками, їх дбайливо оберігали, ними хизувалися перед гостями, сусідами.
Учитель: Кожній матері хотілося, щоб про її доньку пішла добра слава. Дівчина, діждавшись сватів, висловлювала подяку обрядовою піснею:
Та спасибі тобі, моя ненько,
Що будила мене раненько,
А я слухала, вставала
Та рушнички пряла,
По тихому Дунаю білила,
По сухому бережечку сушила...
Найпершою ознакою згоди на одруження, коли приходили свати, було "да¬вати рушники".
Якщо дівчина і її батьки того хотіли, вони пов'язували сватів і молодого рушниками.
Ой ти, мати, порадниця в хаті,
Порадь мене, що людям сказати?
А чи мені рушники давати,
А чи мені іншого чекати?
Вважалось за велику образу, якщо дівчина, пов'язавши сватів, опісля відмовлялась від шлюбу чи навпаки - "взявши рушника" хлопець пускав по¬гану славу про дівчину, тобто розривав заручини. Дати рушники - означало готуватись до весілля.
Учень: Вважалось, що рушник з'єднує родинні стосунки сімей молодого і молодої.
Учитель: Рушники використовувались і в інших випадках життя. На¬приклад, при зведенні житла ними застеляли підвалини, а ті рушники, яки¬ми піднімали сволоки, потім дарувались майстрам.
Навесні, коли зеленіли жита, люди виходили у поле і родиною тричі об¬ходили лан, несучи на рушниках хліб-сіль.
Рушниками скріплювали купівлю-продаж домашніх тварин. Хоч загалом для українських вишиваних рушників характерні спільні оз¬наки, проте кожен регіон мав свої відмінності:
- кольорові гами регіонів;
- спосіб виготовлення, сюжетне оздоблення;
- окремі області - червоний і чорний кольори.
(Учні співають пісню на вірші Д, Павличка "Два кольори").
Учитель: Мистецтво виготовляти рушники досить давнє в Україні. Ця традиція постійно розвивалась, удосконалювалась, набираючи регіональних ознак.
II. Ознайомлення з виставкою рушників.
III. Виконання малюнків (на спеціальних заготовках).
IV. Виставка малюнків.
V. Висновки вчителя у кінці уроку.
- Що постає у вашій уяві після наших розповідей про рушник?
- З чим можна порівняти рушник?
VI. Усні твори-розповіді.
VII. Заключне слово вчителя про рушник.
Рушник... Він пройшов крізь віки, він і нині символізує чистоту почуттів, глибину безмежної любові до своїх дітей, до всіх, хто не черствіє душею. Він щедро простелений близьким і далеким друзям, гостям. Хай символ цей ще довго живе у наших хатах як ознака великої любові і незрадливості. Я би хотіла закінчити урок словами закарпатського поета Василя Густі:
Поки живе чоловік,
Поки сходить і вруниться зілля -
Буде разом довіку рушник
Із началом весни і дороги,
Бо народ у цьому бачити звик
Віру в честь, у життя, в перемогу.
Виховний захід (7 клас) ДИВОКОЛО УКРАЇНСЬКОГО ВІНОЧКА
Мета: розповісти учням про символічні значення квітів та кольорів стрічок, що входять до складу традиційного українського вінка; розвивати в дітях уяву й творчі здібності, виховувати відчуття прекрасного, любов до народних традицій.
Форма проведення: виховний захід
Обладнання: аудіозапис спокійної музики, картки із зображенням квітів, що входять до складу традиційного українського вінка (деревій, барвінок, безсмертник, ромашка, ружа, мальва, півонія, любисток, волошка, мак, калиновий та вишневий цвіт), стрічки (одна коричнева та по дві жовтого, зеленого, синього, блакитного, оранжевого, фіолетового, рожевого та червоного кольорів), українські костюми для дівчат пісенного гурту.
ДІЙОВІ ОСОБИ
Ведуча
Пісенний гурт дівчат (п'ять осіб)
Учні-читці (одинадцять осіб)
Виховний захід відбувається в класі або шкільній бібліотеці. Угорі на видному місці прилаштовано великий макет українського вінка, від якого розходяться в правий та лівий бік кольорові стрічки. У центрі вінка — плакат із назвою заходу.
Звучить спокійна музика. Наперед виходить гурт дівчат у національному українському одязі та вінках. Вони стають у коло, ведуть хоровод та співають.
Гурт дівчат (разом)
Ой, вінку, наш вінку,
Крищатий барвінку,
Я тебе плела
Та вчора з вечора.
Та повісила тебе
Я в теремі на дереві
На шовковому шнурочку,
На золотім кілочку.
Ведуча. Добрий день, дорогі друзі! Сьогодні ми хочемо запросити вас на наше свято — свято українського вінка.
Український вінок.
Він не просто краса — це символ добра й чудовий оберіг нашої української культури. А ще в ньому прихована чарівна сила рідної землі.
Гурт дівчат (співаємо разом)
Біля річки ходили дівчата — карі оченята,
Личка, мов яблука, брови чорненькі —
Дівчата ой які гарненькі.
Вони в зеленім лузі квіточки збирали,
Квіточки збирали, на хвилю, на воду кидали.
А віночки із ружі червоної,
Ромашки, зілля зелененького,
Волошки синьоокої, червоного маку.
До залу входять учні-читці.
Ведуча. Здавна повелося, що традиційний український вінок має бути з дванадцяти квіток, кожній із яких надано певного символічного змісту.
Далі учні-читці по черзі розказують про квіти українського вінка, супроводжуючи кожну розповідь відповідним малюнком квітки. Закінчивши розповідь, учень-читець прикріплює малюнок до дошки таким чином, щоб урешті-решт утворилося коло, яке нагадуватиме вінок.
1-й учень. Деревій — перша квітка українського віночка. Славен він тим, що має цупке стебло, проростає та цвіте всюди. Мабуть, тому і вважають його символом нескореності українського духу.
2-й учень. Барвінок — дуже шанована в українців квітка, її блакитний погляд супроводжує нас від самого народження: колись барвінок кидали в першу купіль хлопчика-немовляти, щоб ріс малюк гарним, сильним та сміливим. Також пучечки барвінку вішали над дверима та вікнами, щоб уберегти оселю від злих сил. А вічнозелене барвінкове листя нагадувало
нашим пращурам про безсмертя людської душі. Ось чому барвінок — символ життя.
3-й учень. А от безсмертник у віночку — символ здоров'я. Існує чудова легенда про його назву.
Ведуча. Одного разу сталася на землі велика суперечка між квітами. Запишалися ошатні квіти Лілія, Троянда, Айстра: «Навіщо засмічувати все навкруги простенькими польовими квітками, навіщо вони, якщо є такі прекрасні, як ми? Вони не мають навіть сотої частки нашої краси. Отже, лише нами нехай квітне земля!» Посварилися квіти.
Побачивши, як сперечаються між собою її діти, Матінка-Природа дуже розлютилася й вирішила знищити їх усіх, адже вони зневажають одне одного й тому негідні життя.
Але була в рослинному царстві одна маленька квітка, яка звернулась до своїх сестер, щоб помирити їх:
«Мені дуже прикро слухати вашу суперечку, любі сестри,— тихенько промовила вона.— Хіба не для всіх нас світить сонечко, хіба не всіх воно однаково гріє та любить? Отже, якщо ми народилися на цьому світі, то всі маємо і рівні права на життя».
«А як твоє ім'я?» — запитала Троянда.
«У мене немає імені...» — відповіла квіточка.
«Імені не має, а поради дає»,— пихато всміхнулася Лілія.
І тут всі квіти побачили Матінку-Природу. Вона підійшла до квітки, ласкаво посміхнулася й промовила:
«Буде тобі ім'я. Віднині і довіку називатимуть тебе люди безсмертником і поважатимуть за те, що багато лікувальної користі приноситимеш їм».
Так отримав безсмертник свою назву.
4-й учень. А от ромашку вплітають у вінок як символ доброти і ніжності. Вишневий цвіт — то невмируща материнська любов. Без калинового цвіту чи грон ягід також не може бути українського віночка, бо калина — то пісенний образ самої України. Вишневий цвіт, калина та ромашка, переплетені тендітними вусиками хмелю, вважаються втіленням прекрасної душі нашого народу.
5-й учень. Ружа, мальва та півонія символізують в оздобі українських дівчат віру, надію та любов. Про них також складено в народі легенду.
Ведуча. Кажуть, що колись були три сестри, і звали їх саме Ружа, Мальва та Півонія. Славилися ці дівчата своєю вродою, але ще найбільше — добротою і чудодійним цілительством, бо рятували людей від багатьох хвороб.
Якось довідались про це злі сили і вирішили згубити дівчат. Перетворили вони одного Злого Духа на гарного воїна та підіслали його до сестер. Удаючи із себе пораненого, постукався він уночі до хати та й питається, чи тут дівчата-красуні живуть, що людей лікують?
«Тут»,— відповіла Ружа, найстарша сестра.
«То впустіть мене до хати»,— каже воїн.
Відчинили двері дівчата, допомогли пораненому, загоїли його рани, втамували біль.
«А хто ти будеш?» — питає його Мальва.
«Той, хто на бранному полі найсміливіший та найжорстокіший».
«А чи зробив ти що-небудь доброго людям?»
«Ні» — каже Злий Дух.
«То і наша допомога не буде тобі на користь!» — вигукнула Півонія.
Розлютився гість, дмухнув смертю на дівчат — гадав він, що навіки зітре з лиця землі людську надію, віру та безкорисну любов. Але, на диво, не впали мертвими дівчата, а перетворилися на гарні цілющі квіти.
З тих пір ще більше шанують люди ружу, мальву та півонію, прикрашають ними свої подвір'я: мальву саджають під вікном, півонію — біля криниці, а ружу — у садку, ближче до сонця.
6-й учень. Про красиву дівчину в Україні завжди казали: «Вона така гарна, наче в любистку купана». Існує повір'я, що любисток — приворотне зілля, за допомогою якого дівчина може привернути до себе хлопця. Через це в народі цю квітку іноді називають любчик. Любисток — символ дівочої відданості.
7-й учень
На просторах поля золотого
Сині зірочки тремтять,
То — шматочки неба голубого —
Виграють волошки та горять.
Синьоокі волошки завжди приваблювали своєю тендітною скромною красою. Цю квітку можна зустріти в житньому полі, де лагідно шепочуться стиглі колоски, що радіють яскравому сонечку. Синій колір волошки символізує чисту радість та сподівання, що живуть у кожній людській душі.
Ведуча. Про любисток та волошку кажуть, що колись вони були парою птахів і провіщали щастя й вірне кохання. Та заздрісні лихі люди забажали впіймати цих птахів, щоб тримати щасливу долю лише біля себе. Проте, потрапивши в сітку, волошка та любисток раптом перетворилися на тисячі іскорок, які розлетілися по всій землі й проросли привітними квітками. З того часу кожній людині вони дарують свої добрі чари.
8-й учень. Останньою квіткою українського вінка є мак. Ця квітка уособлює собою вічну боротьбу між добром і злом. Чорна серцевина — то ненависть, а червоні пелюстки — палка любов. Ошатними пелюстками огорнута серцевина — то любов долає ненависть, не дає їй заволодіти душею людини.
Мак — дуже шанована українцями квітка. У народі навіть існує гра, яка має її назву.
Ведуча проводить із глядачами гру «Мак».
Двох бажаючих обирають «маківниками». Усі інші гравці беруться за руки, ходять по колу та співають. «Маківники» стають у середину кола і, відповідаючи на питання, намагаються рухами відтворити текст пісні.
— Чи поїхали в поле? — Поїхали! Приспів:
Край долини мак,
Край широкої мак,
Мак чистий, головистий.
Молодії молодочки
Завивали головочки:
Станьте в круг, буде мак тут.
— Виорано поле? — Виораної
Приспів.
— Чи сіють мак? — Сіють!
Приспів.
— Чи пора полоти? — Пора!
Приспів.
— Чи цвіте мак? — Цвіте!
Приспів.
— Чи одцвівся мак? — Одцвівся!
Приспів.
— Чи спіє мак? — Спіє!
Приспів.
— Чи пора трусити? — Пора!
Приспів.
Ведуча. Плести віночок — то ціла наука і дійство. Наші прабабусі знали різні секрети: як плести вінок і коли, як зберігати квіти у вінках. Та окрім квітів неодмінною прикрасою віночка є кольорові стрічки, кожна з яких також має в ньому певне місце та значення.
Виходять троє учнів-читців з кольоровими стрічками. Розповідаючи про значення кольорів, вони чіпляють стрічки під вінком з малюнків.
9-й учень (тримає в руках коричневу стрічку та дві жовті). Першою у вінку — посередині — в'язали світло-коричневу стрічку. Вона вважається символом землі-годувальниці. Побіч від коричневої в'язали дві жовті — символ сонця.
10-й учень (тримає в руках дві зелені, дві сині та дві блакитні стрічки). Побіч жовтих плели світло-зелені — символ краси і молодості, далі — сині та блакитні — символи води та неба.
11-й учень (тримає в руках по дві стрічки оранжевого, фіолетового, рожевого та червоного кольорів). За блакитною стрічкою слідувала оранжева — символ хліба, фіолетова — символ мудрості, рожева — символ щирості та привітності. Останніми в'язали червоні стрічки — символ добробуту та багатства.
В е д у ч а. От і добігло кінця наше свято, але не закінчується наша зустріч з прекрасними українськими традиціями. І нехай ніколи не залишає вашу душу любов до рідної землі та до рідного джерела народної мудрості.
Учень1 Надходив ранок. Червень. Двадцять друге.
Народжувався день із квітів і роси.
Такі жита, що не дістать рукою,
Така блакить, що в серці не вмістить
Ведучий 1. Війна… Страшне слово, скільки в ньому ненависті, злості, крові, сліз, розбитих сердець, скалічених доль, смертей, болю, а заразом це відвага, мужність, героїзм, подвиг.
Ведуча 2. Війна-це жахлива трагедія в житті кожного народу. За всю історію людства не було таких катастроф та стихійних лих, які забрали б більше життів, ніж війна.
Ведуча1. Вже більше сімдесяти років відділяє нас від тих буремних воєнних днів. Для історії - це небагато, а для людини — це майже все життя.
Ведучий 2 Війна розбила сім'ї, розділила закоханих, забрала синів у матерів, залишаючи їм лише віру і надію у те, що їх кровиночка вистоїть проти цієї страшної боротьби, що їх дитина повернеться додому живою, хай навіть скалічено, але живою, аби ще раз побачити їх ясні очі, міцно обійняти і поцілувати, почути їх голос, а більше їм тоді нічого і не треба було….
Ведуча1. Відірвімось у ці дні від своїх буденних клопотів і суєти, згадаймо тих, кого немає з нами, хто навічно залишився молодим, визволяючи наш рідний край від ворога. Нехай сьогодні і завжди в кожній сім'ї панують мир благополуччя і злагода.
А тим, хто поліг у горнилі боїв, хто кров'ю своєю скропни землю, тим, хто пройшов крізь бої, лихо, холод і голод, хто вижив у цій смертельній війні — всім мертвим і живим — присвячується.
Голос Левітана
Ведуча1. На світанку 22 червня 1941 року всі по-справжньому збагнули значення чорного слова «війна».
Впали перші фашистські бомби на мирні оселі. Чорні крила війни закрили голубе небо.
Котилася війна рідною землею, залишаючи пожарища. Відео
Ведуча 2 22 червня 1941 року на кордонах України почалися запеклі бої. Боротьба йшла не тільки на фронті, але й в тилу. Це були жахливі часи для всіх жителів країни. Скільки пролито крові, скільки сліз матерів, скільки переживань та скільки загиблих забрала з собою Велика Вітчизняна війна! Але все-таки ми перемогли. У 1944 почався відступ фашистів
Учень 2 Це на світанку сталося колись:
Стривожений, і з муками і жалем
Світ стрепенувся, кров’ю вмить заливсь,
Неначе розпанаханий кинджалом
Скільки сліз тут, у тилу пролили матері, жінки, кохані дівчата за тими, хто мужньо захищав на фронті свою країну, хто проливав кров, прикривав своєю спиною фронтових друзів, тих, хто впевнено йшов на ворога, маючи лише один патрон, тих, хто прямо дивились в очі смерті, тих, хто захищав їх! Цілий океан створився б з тих гірких, солоних жіночих сліз, і вода того океану була б змішана з кров'ю солдат, що залишились в обіймах смерті…
Ведуча1. 22 червня 1941 року. Цей день і рік назавжди закарбувався в народній пам’яті. Без оголошення війни німецькі війська перейшли кордон України, і чарівну світанкову тишу розірвали вибухи ворожих бомб і снарядів.
Учень 3 .
І раптом поле стало полем бою,
І сонце зупинилося на мить,
І танки здибились перед житами,
Вторгаючись в густий клубчастий дим!
І бризнув колос на броню сльозами,
І зерном бризнув, трепетним, живим.
Ведуча2 Фашизм – це звірства, розруха, голод, смерть. 67 мільйонів людських життів – ось страшний дожинок Другої світової війни.
Ведуча1 Своїми подвигами прославили нашу Вітчизну різні покоління солдат і матросів нашої армії та військово-морського флоту. На своїх плечах винесли вони тягар найстрашнішої війни ХХ століття – Другої світової! В найважчий час для нашої Вітчизни пішли на фронт солдати і матроси запасу, крім того, до лав добровольців ставало багато юнаків, які щойно закінчили школу.
Ведуча2. У страшні роки війни разом з дорослими взялися за зброю діти, щоб захистити Батьківщину від ненависного ворога. Багато з них приписували собі по декілька років, щоб потрапити на фронт і виконати свій священний обов’язок – захищати рідну землю від жорстокого ворога!
Ведучий1.Хлопчики та дівчатка йшли на фронт у військові частини, ставали синами та донями полків. Вони були розвідниками і зв'язківцями, сестрами милосердя і підривниками.
Ведучий 2.За покликом юних сердець ставали підпільниками, партизанами, шоб помститися ворогові за смерть батьків та братів, за наругу над матерями і сестрами, за спалені домівки, за всі нелюдські злочини фашистів. Вони гинули в боях. їх катували гітлерівці, але юні герої не здавалися.
Ведуча1. Сьогодні поряд із нами ветерани війни. Це їхня юність долала важкі воєнні версти. Вони стояли на смерть. Сивина лягла на їхні скроні, зморшки – як дороги болю на обличчі.
Ведуча2. Минають роки, відлітають у вічність. Багато часу минуло, але не стираються з пам'яті ветеранів ті трагічні дні. Все частіше і частіше згадують вони про страшне лихо війни.
Ведуча1. На нашу землю знову завітала весна, прикрасила її квітом, наповнила пахощами. Усе ожило, пробудилося, набуло краси. Здається, що навесні ми по-особливому ніжно й трепетно любимо рідну землю. Якби ж весна могла стерти біль і смуток воєнних часів із пам’яті наших героїв!
Учень4
Війна на зустріч молодому дню
Із гуркотом і з брязкотом котилась
Лавиною металу і вогню
На нашу землю й долю навалилась.
Учень5
Тремтять гармати. Б’є на сполох дзвін
Залізні круки вилітають з хмари
Горить Вкраїна з чотирьох сторін
І на чужинців просить з неба кари.
Синів, дочок благає: - Захистить!-
Страждає в муках Україна мила
І піднімається з глибин століть
Непоборима, нездоланна сила.
Ведуча2. Пам’ять… Вона нетлінна і вічна. Вона дивиться на нас зі старих фронтових фотографій, тих речей, які зберігають колишні фронтовики, і не дає потьмяніти жодній героїчній сторінці історії перемоги над фашизмом. А ми, молоде покоління, про їхні бойові подвиги, їхнє воєнне життя можемо дізнатися сьогодні тільки з їхніх розповідей, кінофільмів, творів художньої літератури.
Ведуча1. У кожному селі та місті споруджено пам’ятники, обеліски на вшанування тих, кому не судилося повернутися додому. На гранітних плитах золотом викарбувані їхні імена. А скільки існує могил Невідомому солдату! Напевне, немає у всій Європі містечка, де б не було безіменної могили.
Учень6
Там сплять навічно воїни-солдати,
Чиїсь батьки, чиїсь брати й сини.
Їм не судилось весен зустрічати,
Тих, що стрічаєш ти після війни.
Там сплять твої ровесники - орлята,
Тепер уже були б із них орли!
Схилилися над могилами солдатів,
Що у боях за тебе полягли
Куди б не йшов, не їхав ти,
А при шляху спинись,
Могилі тихій, дорогій
Всім серцем поклонись!
Ведучий 2. 67 млн. загинуло в роки ІІ світової війни. 27 млн. з них – жителі Радянського Союзу, не стало кожного п’ятого жителя України. Страшні цифри, жорстка війна, важке випробування для людей.
Ведучий 1. Шановні діти, вчителі !
Сьогодні ми згадуємо про події, які відбулися 71 рік тому. 18 вересня 1943 року частини 130 Стрєлкової дивізії 28 армії Південного фронту визволили місто Ногайськ і район від німецько-фашистських загарбників. Закінчилися страхітливі роки фашистської окупації, яка тривала з 6 жовтня 1941 р.
Ведучий 2. Арешти, розстріли, вивезення та примусові роботи до Німеччини, пограбування рідної землі – таким був режим окупації.
Учень7
Катами мучена, розп’ята
Ти не скорилась ворогам
Ти знала : прийде час розплати ,
Впаде на голови катам.
Ти знала: мучитись недовго,
Що заясніє небозвід .
Що зійде сонце , зійде сонце
І все дивилася на схід.
У далину, де дні і ночі
Від вибухів здіймався дим
Дивились, виплакали очі
На Україну, рідний дім.
Ведуча1. Загалом же з Нетішина та Солов'я у Великій Вітчизняній війні воювало 517 сельчан . Не всі повернулися з боїв, 300 мешканців нашого міста навіки сплять у землі, залишивши вдів, дітей-сиріт та одиноких матерів.
Ведуча 2. Саме вони, громадяни своєї держави, стали на її захист в найважчі часи для неї. Побували в самих пекельних місцях. Замерзали в окопах, йшли на шалений вогонь ворога. Десятки разів на день підіймалися в атаку, падали, скошені ворожими кулями, хоронили своїх друзів і знов кидались.
Учень8
Перед світанком у житі убито
Батька, що жити хотів, просто – жити!
Він ще б ходив і ходив за плугами,
Землю орав і квітчав колосками…
Хто ж мені скаже, нащо убито
Батька,що сіяв життя,сіяв жито?
Він так любив ці степи, ці дороги,
Він на цім світі, не скривдив нікого:
Ані коня, ані звіра, ні птиці,
Й кулі його, то ні кулі убивці.
Він захищав свою землю і хату,
Він боронив свого сина і матір –
Все , що любив, у що вірив до згину…
За що убито невинну людину?
Хто мені скаже? У світа питаю
Іменем сина, що батька не знає,
Іменем жінки, що овдовіла,
Іменем матері, що посивіла.
Іменем пам’яті , іменем чесним,
Священним – народу!
Ведуча1 Війна – це подія, про яку можна говорити багато, але її хочеться забути водночас. Війна – це мільйон людських жертв, слізні спогади наших дідів та прадідів, які були свідками тієї жахливої події, коли під уламками гранат та свистом куль захищали свою Батьківщину.
Ведуча 2. Символом нашої пам’яті став образ журавля. Ми переконані, що полеглі в боях солдати перетворюються у журавлів. І уявляється той журавель солдатом, який власними грудьми покриває рідну землю від ворога. І сплять українські солдати вже на мирній землі Європи. На любу серцю Україну прилинуть журавлями.
Відео
Учень9
Чистого неба зірниця
В кожне вікно заглядає,
Мирного лану пшениця
Пісню вечірню гойдає.
В наші серця прилітають
Луни далекого грому.
Хлопці в степу спочивають, -
Не повернулись додому.
Мало зозулі кували
Тим юнакам перед боєм,
Світ від чуми врятували,
Нас захистили собою.
Схиляємо голови низько,
Щоб шану героям-солдатам віддать .
На вічних постах стоять обеліски,
В полях обеліски стоять.
Ведуча 1. Летять, відлітають у вічність роки, і скільки б їх не минуло , не зітруть в народній пам’яті імена захисників Батьківщини. Схилімо ж голови перед світлою пам’яттю тих, хто віддав своє життя, увійшовши у безсмертя. Вшануймо їх хвилиною мовчання.
Хвилина мовчання
Учень10
Життя торжествує в новім поколінні
Та болі минулі – довіку нетлінні:
З граніту волає грізно і люто:
«Ніхто не забутий, ніщо не забуто!»
Ведучий2 З кожним роком усе далі відходять від нас події Великої Вітчизняної війни. Давно закопані окопи, зарубцювались рани колишніх солдат, але наша пам'ять щоразу повертається до минулого, адже те, що звідано і пережито, не забудеться ніколи! Це подвиг, якого не знала історія!
Ведучий 1Скільки б не змінювалось поколінь на землі, вони повинні знати, що таке фашизм, що таке війна, яких мук і страждань вона нанесла і самим німцям, і скільки втрат поніс тоді радянський народ. Ми повинні пам'ятати це аби не допустити ще однієї страшної війни, адже ІІІ Світової - бути не може, бо не буде переможців…
Ведуча2 1418 днів та ночей радянські люди вели проти фашистських агресорів криваву Велику Вітчизняну війну, яка є складовою другої світової війни, в яку було втягнуто більш, ніж 60 країн.
Ми шануємо пам’ять тих, хто не повернувся з полів битв, тих, хто загинув від ран у час після війни, тих, хто не дожив до сьогоднішньої річниці Перемоги над фашистською Німеччиною.
Але ми не повинні забувати й тих, хто подарував нам і всьому світові свободу і живе зараз поруч з нами.
Сьогодні ми хочемо сказати слова подяки
Учень11
Коли вмирає воїн в дні суворі,
Душа у нього, кажуть, не вгаса,
Та всі якби перетворились в зорі, —
То їх би не вмістили небеса?
Горить мій гнів на супостатів злих, —
Майстрів наруги, кривди і огиди,
І зараз я звертаюсь до живих,
— Ви чуєте? Прошу вас, добрі люди
Хто в Бога вірує, хто духом не загас,
За тих, що впали на крутих дорогах,
Будь ласка, помоліться у церквах,
В костьолах, у мечетях, в синагогах.
Страшний погром усіх нас перетряс.
Ми знаєм горе і чиєсь, і власне,
Отож, в душі у кожного із нас
Хай свічка пам'яті горить, не згасне.
Україна моя, найсвятіша на світі земля
Слайд 1
1 учень: Моя Україно!
На росах, на водах
На всіх переходах
Курличеш мені в журавлиних ключах.
Моя Україно, родина-країно,
Ясні небеса в материнських очах.
2 учень: Я чую твій голос,
Пшеничний твій колос.
І душу мені засіває зерно.
Моя Україно, колиско-калино,
Пізнати тебе мені щастя дано.
З тобою розлука - гірка моя мука,
Печаль журавля, без гнізда в чужині.
Моя Україно, білявко-хатино,
З твойого вікна світить доля мені.
Ведуча1
Україна… Рідний край… Золота чарівна сторона. Скільки ніжних, лагідних слів придумали люди, щоб висловити свою гарячу любов до краю, де народилися і живуть. З давніх - давен линули по світу слова про Україну, про її щирий, веселий і працьовитий народ, про лани широкополі, і Дніпро, і кручі, гаї зелені. Слайд 2
3 учень: Мені над усе більш нічого не треба:
Домівка матусі, волошки в житах,
Вишневий світанок, полив’яне небо,
І сиза роса на траві при шляхах.
Таке все тут миле, доступне і гідне;
Високі тополі і тихе село…
Таке сокровенне, насущне і рідне,
Воно в мою душу навіки вросло.
Корали калини і мамині очі,
І доля - з лелечого наче крила…
Я більшого щастя на світі не хочу,
Щоб лиш Україна міцніла й цвіла.
Ведуча 2 Слайд 3 Рідний край… Він починається від батьківського порога, стежини, стрункої тополі, твоїх воріт з барвінку, який ніжно стелиться по садочку. Найсвятішими для кожного з нас є слова: Україна, Батьківщина. Адже Батьківщина - це не тільки Україна, а й рідна домівка і те місце, де ти народився і виріс, де минули найкращі роки твого життя.
Слайд 4
Це роботящі руки наших прабабусь, бабусь які в тяжкі роки підняли до життя нашу землю, вмили її гіркою сльозою, засіяли молодим життям. Орали землю, сіяли жита.
Рушали в бій до змієвого валу.
І нива пращурів – земля свята,
Сто сотень поколінь нагодувала.
У всіх людей одна святиня,
Куди не глянь і не спитай,
Рідніша їм своя пустиня,
А ніж земний в пустині рай.
Нема без кореня рослини,
а нас, людей, - без Батьківщини.
Ведуча1 Нема життя без України, бо Україна - це мати, яку не вибирають, бо Україна - це доля, яка випадає раз на віку, бо Україна - це пісня, яка вічна на цій землі. Багатовікова історія українського народу, на долі якого було досить лиха, майже кожного століття, як свідчать джерела, розпочате голодними війнами, чужоземними навалами. Важко назвати країну, яка пережила б те, що пережила Україна за більш ніж півтисячолітнє поневолення. Слайд 5
1 учениця: Я – Україна, я – страдниця – мати, Слайд 6
Яка споконвіку була у ярмі.
Турецькім, російськім…
Та всіх не назвати,
Бо зайди є різні, а муки - одні.
Не тільки чужинці мене шматували,
Були і свої в нас жорстокі тирани.
Вони видавали укази й закони,
Тому і загинуло всіх нас мільйони.
Немов маля, що в муках народилось,
У долі, радості і різних неладах, -
Так я з неволі відродилась
І намагаюся стояти на ногах.
Ще зовсім молода і непокірна,
А на чолі – блакитно-жовтий стяг,
Прошу мені служити вірно,
Нехай Господь благословить мій шлях.
Ведуча1 Слайд 7
Кожна країна світу обов’язково має свої символи. Кольори символів давали народу любов до природи, яку він бачив сам у жовтому і лазуровому кольорі: золотистий степ, синє небо, синє море, ріки з жовтим очеретом і рудими скелями. Символами України є чисте небо – символ миру та пшеничне поле – символ достатку.
Небеса блакитні сяють з глибини,
А пшеничні й житні мерехтять лани.
Образ цей не зблідне, хоч минуть жнива.
Це знамено рідне - злото й синява.
Ведуча 2 Символіка – своєрідна візитна картка країна, вона ніби представляє її, підтверджує своє існування. З глибини віків дійшла до нас ось така легенда. Жила собі жінка. І мала вона трьох синів. Сини зростали чесними, сміливими, дуже любили свою неньку і готові були віддати за неї своє життя. Виросли сини і розійшлися по світах, прославляючи свою матір. Найстаршому мати подарувала на згадку про себе золоту корону з трьома промінцями. Корона зігрівала людей, вела вперед. За цю трипроменеву корону люди дали першому синові ім'я Тризуб. Середньому сину дала в дорогу блакитно - жовтий одяг. Сміливий і сильний син був середній, і прославив свою матір добрими звитяжними вчинками. Люди запам`ятали його і назвали Прапором. А найменший син отримав у дарунок від матері соловейків голос. І де б він не був, усюди лунала його дзвінка урочиста пісня, за цей голос і величний спів люди дали йому ім'я Гімн. Так і донині по всьому світу золотий тризуб, синьо-жовтий прапор і урочистий гімн прославляють рідну неньку - Україну.
Ведуча1
Звичайно, скажеш одне тільки слово «Україна» і в уяві обов’язково постають тополя в полі, хрущі над вишнями, калина в лузі, верба край долини… Калина в Україні - символ рідної землі і вічної пам’яті про тих, хто у мужній боротьбі віддав своє життя за щастя і волю народу, тому й садять її на могилах загиблих. Якщо троянди і виноград, за словами М.Рильського,- красиве і корисне, то калина символізує духовний потяг до рідної землі, свого берега, своїх традицій. Пам’ятай же, сину, що казала мати: «Посади калину біля своєї хати». Слайд 8
Калину і до столу подавали,
Весільні короваї прикрашали.
Як символ долі, щастя і краси,
І чистої дівочої коси.
ЇЇ вплітали у вінок дівчата,
Садили кущ калини коло хати:
Очистить повітря навесні
І знадобиться у зимові дні.
Бо чай з калини - ліки від застуди.
Шанують цю красуню пишну люди
І лагідно калинонькою звуть,
Цілющий чай і сік з калини п’ють.
Ведуча2 Слайд 9
Ранньої весни, коли ще лежить у лісі сніг, розпускаються квіти верби. Українці вірили, що дерево, яке одним із перших викидає бруньки, тобто прокидається до життя, передає людині силу та здоров’я, оберігає її та захищає.
Верба - також символ, який опоетизований у народній творчості і художній літературі. Близько 500 видів верби росте на нашій планеті, а 30 - на Україні. Дуже любив Україну славний її син Т.Г.Шевченко, який у своїх творах оспівав її красу. Барвінок теж рослина обрядова. Це символ пам`яті, вірності, здоров`я, краси і вічності, безсмертя, довгих літ. Любові знак - барвінку синій цвіт.Лелека - символ щастя і родини, любові до своє батьківщини, добробуту, продовження життя, надії.
Ведуча 1 Слайд 10
Та головним оберегом українського народу була Берегиня – жінка – мати. Її слово тепле і ласкаве лікувало і повертало сили після хвороб, захищало від злих сил і давало наснагу. Берегиня підтримує домашнє вогнище, вона стоїть коло витоків нового життя, плекає і змінює його.
Мама! Найдорожче слово в світі,
Де б не був ти, щоб ти не робив,
Та вона твій шлях завжди освітить,
Ніжним серцем, відданим тобі,
В дні сумні і в дні на щастя щедрі
Мама буде у житті твоїм.
Тож живи як мама, щиро й чесно.
І як мама лиш добро твори.
Ведуча 2 Слайд 11 Хліб і рушник – одвічні людські символи. Хліб - сіль на вишитому рушнику були високою ознакою гостинності українського народу. Хліб на столі... Хай завжди він буде в хаті, прикрашений вишитим рушником. А найпершою молитвою нашою хай буде хвала хлібові, прохання, щоб він не зачерствів, бо як мовить народ, коли черствіє хліб, то черствіють і душі.
Хай рясніють квіти малиново,
Пахне хай духмяно коровай.
Щоб і дар земний, і щире слово
Ви відчули, завітавши у наш край.
Ведуча1 Великі і складні завдання покладаються сьогодні на кожного громадянина України, а громадяни України – це ти і я, це люди, які постійно живуть в Україні і є патріотами своєї держави.
Бо як сказано в Біблії, «…хто шукає, той завжди знаходить, а хто вірить, тому по вірі його і воздається».Слайд 12
Не розчаровуйсь в Україні,
А розумій її печаль.
Що робиш ти для неї нині -
У себе спершу запитай.
Не розчаровуйсь в Україні.
Вона - свята, а грішні - ми.
В її недолі часто винні
Її ж бо дочки і сини.
Не розчаровуйсь в Україні,
Ідеї волі певним будь,
Бо тільки той є справжнім сином,
Хто вміє неньки біль збагнуть.
Не розчаровуйсь в Україні,
Вір, що мине важка пора,
Розквітне пишній цвіт калини
В садах достатку і добра!
Ведуча2.Україна - країна трагедій і краси; країна, де найбільше люблять волю і найменше знали її. Ви - майбутнє України. Тож своїми знаннями, працею, здобутками підносьте культуру, славте її. Будьте гідними своїх предків, любіть рідну землю, бережіть волю і незалежність України, поважайте свій народ і йога мелодійну мову. Шануймо себе і свою гідність - будемо шановані іншими!
Добро, милосердя!
Крок за кроком, все далі і далі
Ми втрачаємо наше життя.
Чого варті ми без добра і моралі,
Без любові – найціннішого почуття?
Вчитель. Добро, милосердя... Ми часточуємо ці слова і навіть вживаємо їх у мовленні, іноді не відчуваючи всю глибину їх змісту. Якщо вдуматись, то можна сказати, що вони означають безцінні риси характеру, стан душі, певний комплекс реакцій, психологічний підхід не тільки до людей, які потребують допомоги, а й до всіх живих істот. Милосердна людина не залишається байдужою до чужого горя, вона обов′язково допоможе чи то матеріально, чи підтримає словом. На безкорисні вчинки, звичайно, здатні не всі, але саме такі вчинки збагачують нашу духовну скарбницю і розцвічують сіру буденність страждальної душі.
(Оголошення теми, мети виховної години.)
Вчитель.На сьогоднішній виховній годині я хочу звернутися до вашої душі. Душа – це сховище таємниць і почуттів, спогадів та всього доброго і злого, це внутрішній світ людини. Тіло старіє, його шматують у битвах, воно хворіє і, нарешті, вмирає. А в цей час душа живе окремим життям. Її хвороби – це віруси ненависті, жорстокості та заздрості. Душа може поиерти й навпаки, вічно жити й вічно бути юною, незважаючи на вік людини. І сьогодні ми поговоримо про духовні цінності людини.
Найважчий і найпочесніший обов′язок на землі бути людиною.
Учень1. Кажуть, що драбина життя повна колючок і найбільш боляче вони впиваються, коли ви сповзаєте по ній вниз.
Вчитель. А що значить сповзати вниз по драбині життя? Чи можете ви вважати своїм йдеалом людину, яка думає лише про себе, а іншим робить зло, завдає болю?
Звичайно, ні.
Кажемо „боляче”, коли ненароком поранимо пальця, коли втрачаємо рідних і друзів, віру у добро і справедливість.
Популярна медична енциклопедія визначає біль, „як специфічну реакцію живого організму на шкідливий вплив”. Звідси поняття „больового бар′єру”. Чим нижчий больвий бар′єр, тим людина жорстокіша. Як правило, страждає людина з високим больовим бар′єром, бо чужий біль вона переживає як свій власний.
Чи не час нам зробитися чутливішими, проявити кращі душевні риси.
Учень2. Вдумайтесь у такі факти: в Україні проживає майже 2млн. одиноких людей. Близько 200 тисяч із них цілком або частково не здатні обслуговувати себе. 15 тисяч із них проживаютьу будинках-інтернатах, їх об′єднує немічність, самотність.
Учень3. У злиднях живуть 150 тисяч наших земляків. Близько 30 тисяч із них мешкають у напівзруйнованих халупах.
Учень4. За останні 5 років злочинність зросла на 45%. У країні нині засуджено понад 100 тисяч підлітків, 527 тисяч взято на облік у міліції.
Учень5. У світі 39млн. ВІЛ-інфікованих, із них 4,5млн. – діти. В Україні 41452 ВІЛ хворих людей, в Харківській області – 1114осіб.
Учень6. В Україні 700 тисяч дітей у віці від 12 до 18 років – наркомани, 40% підлітків вживають алкогольні напаї.
Вчитель. Сумна статистика, чи не так?
Віриться, - ми колись навчимося працювати так, щоб не чекати допомоги від багатого спонсора із цивілізованого Заходу чи процвітаючої Японії. А от повернути зір сліпому, слух глухому, повноцінне здоров′я кволому – на те не завжди є надія. Єдиним рятувальником щодо цього була і лишається наша здатність відчувати чужий біль, як свій, і готовність прийти на допомогу.
Учень7.
Не зобидь ні старця, ні дитини,
Поділись останнім сухарем,
Тільки раз ми на землі живем.
У могилу не бери провину.
Учень8.
Зло нічого не дає крім зла,
Вмій прощати, як прощає мати.
За добро спіши воздати -
Мудрість завше доброю була.
Учень9.
Витри піт солоний із чола
І трудись, забувши про утому.
Бо людина – ціниться по тому,
Чи вона зробила, що могла,
Скільки сил у неї вистачило,
Щоб на світі більше щастя стало.
Вчитель. Кажуть, життя прожити – не поле перейти.
- А як ви думаєте у чому сенс життя?
- Який зміст ви вкладаєте в поняття „жити красиво”?
Звернімося до дерева мудрості і знайдімо вислів, який
нам говорить про те, для чого людина живе на Землі?
Розгорнімо листочки. Що на них? (Учні зачитують абсолютні цінності людини. Додаток №1)
Вчитель. Рости, выдкривати себе, учитися любити – це складна робота. А тому основне наше завдання, поряд із тим, що ви повинні здобувати знання, ви повинні вчитися жити у цьому великому світі за законами добра, вміти розрізняти добро і зло.
- Чи задумувалися ви над тим, хто дає вам радощі щасливого дитинства? Кому зобов′язані тьим, що живете, радієте, користуєтесь благами буття.
(Відповіді учнів).
Учень.10
„Роби добро, - мені казала мати, -
І чисту совість не віддай за шмати!”
Благословенний мамин заповіт
Ніхто в мені не зможе поломати.
Вчитель.
- А що ж таке добро?
- Яка вона, добра людина?
- Чи легко бути добрим?
(Відповіді учнів).
Учень.11
Навчаймося добра, як вчаться мови діти,
Щоб потім все життя його творить святе.
Плекаймо крізь роки троянди ніжні й жито,
Тримаймо у серцях як сонце золоте.
Учень.12
Бережи свою совість, людино!
Бережи її в чистоті,
Бо роки пробігають невпинно,
А що буде на страшнім суді.
(Звуки сопілки або скрипки).
(Уривок з легенди „Гнатова сопілка”).
Учень.13 Мамо, я люблю ліс, поле, затишні луги. Мамо, мені уявляється, що кожна тваринка, кожне деревце, кожний кущик теж живі, як і ми, люди. Тільки живуть вони своїм загадковим життям. Хіба ви, мамо, не відчуваєте на собі і не помічаєте тієї краси, яку нам білий світ подарував?
Вчитель. Людино! Слухай душу природи. Як душу людини. Людино! Зупинись! Не роби боляче ні тварині, ні деревині, ні стеблині.ти ж владар її, а вони такі безпомічні,і хіба тільки владар! Захисник! Будь не володарем, а господарем. Не губи краси! Бо краса – це сила, без якої не може бути справжнього життя. Бережи красу своєї душі, бо тиж на землі людина!
Давайте трішечки відпочинемо. Пограти можуть всі бажаючі. Ті, хто мають те, що яя називаю, міняються місцями.
1.Ті, хто мають годинник.
2.Ті, у кого сірі очі.
3.Ті, у кого довге волосся.
4.Ті, у кого сережки.
5.Ті, у кого сьогодні у щоденнику 10-11 балів.
6.Ті, хто милосердний.
Так, важко визначитись, правда?
Що ж таке милосердя?
(Учні зачитують визначення милосердя ).
Вчитель.милосердя. яким важливим і необхідним воно є у нашому житті. Чи завжди проявляємо людяність, доброзичливість, допомогу до тих, хто так цього потребує?
Інсценізація.
(Кімната, звучить голосно музика, хлопчик витанцьову з книжкою, старенька бабуся сидить в кріслі, потім повільно встає з паличкою).
Бабуся.
Сєня, трішки приглуши,
Голова уже гудить.
Онук.
Ой, сидиш собі й сиди,
В тебе завжди щось болить.
Скільки раз казать, я – Сем,
Не понятно вам, чи що?
Ви, бабулю, вже совсєм,
Не цікавитьвас ніщо.
Зараз реп саме у моді,
Відчуваєте прилив?
Бабуся.
Ой, прошу, онучок, годі,
Виключи вже цей мотив.
Вже весна співа на дворі,
Чуєш пісню солов′їв?
Онук.
Ви насправді, бабцю хворі,
Це давно старі пісні.
В них ні кайфу, ні приколу,
Можна і коньки отдать.
Бабуся.
Ой,не чула я ніколи,
Щоб коньки весною брать.
Вже пирій шумить в городі,
І осот, як біс, поліз.
Онук.
Ой, бабан, ну досить, годі,
А то ще добавиш сліз.
Тяпка – це у прошлом вєкє,
Соврємєнна жизнь бурлить,
Зараз мисль о человєкє,
Вже пора перекусить.
Бабуся.
Ось картошечка тепленька,
Солоненькі огірки...
Їж, прополемо гарненько
Й відпочинем залюбки.
Онук.
Ой, наївсь, тепер поспатиб,
Я люблю відпочивати.
Бабуся.
Та, щоб їсти, треба мати,
Працювати й зароблять.
Онук.
Йди вже, бабцю, на городик,
Поспілкуйся з бур′янцем.
Бабуся.
Спину ломить на погоду.
Онук.
Це гімнастика лікує й збережетвоє лице.
Бабуся.
Може, й правда розімнуся,
Хай дитина ще поспить,
(бере паличку)
Боже ж мій, я не нагнуся
(виходить)
Ой, болить, болить, болить.
Вчитель.А зараз послухайте розповйдь із життя.
Якось старенька мати приїхала до свого сина, який жив у місті, привезла різних гостинців із села. Син попросив матір прогулятисямістом. Гуляючи, старенька часто зупинялась,щоб перепочити. Вони сіли в сквері на лавку. Син відійшов і сказав, що скоро повернеться. Довго виглядала мати свого наймилішого сина, але він не повернувся. Коли люди питали, як вона сюди потрапила, старенька відповіла, що заблукала. Адже її син учений, він не міг залашити її, запевняла мати. Вона не могла й подумати, що він її залишив назавжди.
- Що о ви думаєте про ці історїї?
- Чи є серце в итаких людей? Якщо є, то яке воно?
(Учні висловлюють свої думки).
Учень.
Лікуймо наші зболені серця,
Лікуймо наші душі зачерствілі,
Несімо правди непогасний стяг -
І кривда в нашу долю не поцілить.
Вчитель. Усе в житті починається з малого. І зло також. Ті, що висаджували в повітря храми Божі, винищували лидей у катівнях і таборах смерті, морили голодом, палили в концтаборах, вбивці – усі вони колись були дітьми, юнаками, вони не народилися злочинцями. Зло, оселившись в їхніх душах, поступово розросталося, пустило коріння, повністю заполонило, витіснило все людське. Коли я читаю у пресі або спостерігаю по телевізору, як діти чи підлітки,юнаки, іноді й дівчата б′ються між собою і яку проявляють при прицьому жорстокість, мені стає страшно. І страшно не лише за жертву їхньої розправи, а й за них. З відки у них таке здо? Від чого так зачерствіли й озвіріли їхні юні серця? Що буде з ними далі? Адже в них уже проявляється не лише бажанн перемогти суперника, а й завдати болю покалічити. Як тільки в людини проявилися ознаки садизму (пристрасть до мордування, насолода від чийогось болю), вона вже опинилася у тенетахт зла. Більше всьго бійтеся, щоб у вашому серці не вселилося зло. Але як це зауважити? Завжди відчувайте серцем поряд з собою людину.
Наведемо приклад. Ви з товаришем ідете в школу. По дорозі ви побачили, як, поскознувшись, упала дівчина, вдарилась, забруднила свій одяг. Ваша реакція, дії, слова? Уявімо один із варіантів. Дійшовши до дівчини, кидаєте глузливо: „Щасливого приземлення! Он що значить бути роззявою...” і, сміючись, проходите далі. Здаєтьяс, дрібничка. Що такого сталося? Упала – встане й піде далі. А от ваш сміх – це не дрібничка. Це сміх недоброзичливий, це насмішка над людиною, яка потрапила в незручне становище. На думку В.Сухомлинського, той, хто сміється над помилкою, невдачею товориша, може стати жорстокою людиною. Далі цитую слова видатного педагога: „Як вогню, я боюся жорстокого сміху... його не подолаєш забароною чи покаранням. Це вчинок, до якого веде людину весь склад її духовного життя, бачення нею добра і зла, моральна, емоційна й естетична культура, особливо те, що Януш Корчак називав пізнанням серця, у кого людська біда не викликає жалю, співчуття, співпереживання, той здатний сміятися „на кутні” – так українська народна мудрість таврує жорстокий сміх.”
Повернемося до уявної героїні „дорожньої пригоди”. Ви, сміючись, пішди і не бачите, як у дівчини з′явилися сльози. Не від болю в коліні, а від образи. Від вашої бездушності. А могло бути по-іншому. Підкажіть, як повинні були вчинити хлопці, щоб замість сліз, її обличчя осяяла усмішка, і не ви, а сама вона пожартувала над своєю пригодою: „От роззява!”?
(Міркування учнів)
от бачите, ви знаєте, потрібно поводитися. Непрємно тільки, коли вчинки людей не співпадають з їхніми словами. А для цього потрібно так небагато: вмійте поставити себе на місце тієї людини. Що відчули б ви у тій чи іншій ситуації? Поводьтеся з людьми так, як ви хочете, щоб поводилися з вами. Не лише вчинений вами акт насильства над лидиною – жорстокий. Жорстокістб є і ваша байдужість. Умійте ділити з людьми і горе, ірадість. Хочу зачитати вам ще одну історію, взяту з твору В.Сухомлинського.
„У синьоокої Катрусі велика радість. Понад рік хворів її татко. У лікарні лежав, три операції переніс. І мамі, і Катрусі було тяжко. Не раз, бувало, прокинеться вночі дівчинка й чує: мама тихо плаче.
А сьогодні татко вже на роботі. Здоровий і бадьорий.
Радісно сяють Катрусені очі. Прийшовши до школи, зустріла у дворі двох однокласників, Петю і Гришу. Зустріла й поділилася радістю: „Наш татко видужав...”
Петя й Гриша глянкли на Катрусю, здивовано знизали плечима й, нічого не сказавши, побігли ганяти мяча.
Катруся пішла до дівчаток, які гралися.
- Наш татко видужав, - сказала вона і радість сяяла вїї очах.
Одна з дівчат, Ніна, з подивом глянула і запитала: - „Видужав – ну й що з того?”
Катруся вічула, як з грудей до горла підкотився важкий клубок і дихати стало важко. Воеа підійшла до тополі у кінці шкільного подвір′я і заплакала.
-Чому ти плачеш, Катрусю? – почула тихий голос Кості, мовчазного свого однокласника.
- Наш татко видужав...
- Ой, як це добре! – зрадів Костя. – біля нашої хати в бору вже зацвіли проліски. Зайдемо після уроків до нас, нарвемо пролісків і віднесемо твоєму татові.
Радість сяяла в Катрусиних очах.”
Коментувати праслуханий вами уривок не будемо. Лише хочеться, щоб ви замислились, заглянули собі в душу, самі себе запитали: чи приносить мені радість чиєсь щастя? Чи засмучує чуже горе? Чи виникає в мене бажання як не допомогти, то бодай добрим словом полегшити чужий біль? Чи не приходив (-ла) я сотні разів ммимо людських сліз, навіть не поцікавившись, що трапилося? І чи можу я чимось зарадити?
Якості душі перевіряються вашим ставленням до людини. У ставленні до ближнього, у здатності любити людину, у прагненні і готовності робити добро виявляється велич людини. Найбільша моя мрія – бачити вас добротворцями, людьми без фальші і зла. Упевнена, такими хочете бути і ви. Тільки, може, не завжди зважуєте кожен свій вчинок – добрий він чи ні? А можна скоїти зло або бути причетним до нього і ненавмисно. Потім, як кажуть у народі, є каяття, та немає вороття. Тож хай у вашому серці живе Любов, хай компасом буде чиста совість, нехай незмінно буде з вами Найвищий суддя і посланий ним Ангел-хоронитель, який застерігає від зла, жорстокості, моральної деградації.
„будь добрим! Зроби людині, хоча і незнайомій, бодай маленьке добро і відчуєш, як стане легше і світліше на душі, у ній запанують людяність і чистота.” (О.Гончар)